Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасний любовний роман » Тілоохоронець Горгони, Олена Домова 📚 - Українською

Олена Домова - Тілоохоронець Горгони, Олена Домова

98
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Тілоохоронець Горгони" автора Олена Домова. Жанр книги: Сучасний любовний роман.
Книга «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова» була написана автором - Олена Домова. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова" в соціальних мережах: 
Одного разу, через роботу її батька, життя Юлі опиняється в небезпеці. Й турботливий родич через свої канали знаходить найкращого захисника для своєї доньки. Ба лишень, цей професіонал - здоровило-бородань з довгим волоссям - геть не пасує у якості тілоохоронця директорки з продажів великої компанії. Та ще й характери в обох... ой, нене! __________ Історія логічно перетинається з подіями описаними в книзі "Чужа секретарка", але з іншими головними героями та незалежним сюжетом.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 84
Перейти на сторінку:
1. Погроза

Володимир Сергійович Середа походжав із боку в бік в своєму кабінеті. Під важкими кроками чоловіка майже двометрового зросту під старезним лінолеумом жалібно скрипіли ще більш давні мостини.

Його помічник сидів за столом для нарад, який стояв впритул до робочого, й похмуро розглядав протерту темну стільницю. Він не поспішав якось коментувати отриману інформацію. Ситуація була складна, й хвилювання керівника він розумів. Принаймні йому так здавалося.

Втім, працюючи з Сергіїчем трохи менше п'яти років, Дмитро Кирилович не міг знати, що майже двадцять років тому при схожих обставинах шеф втратив свою дружину. Звісно тоді Середа не був ніяким керівником, просто опер, який жадав у всьому докопуватися до істини. Тоді він не сприйняв погрози серйозно й втратив кохану дружину Машу. Й тільки донька Юля, яку дивом вдалося врятувати, не дала впасти на дно...

Нарешті Володимир Сергійович зупинився й оглянув пусті світло-бежеві стіни, які спочатку його дуже дратували, але зробити ремонт руки так і не доходили. Зрештою учепився поглядом за помічника.

- Мені потрібен найкращий, Дмитре. Для Юлі. Щоб я міг спокійно додавити цих гнид.

- Ми забезпечимо найкращу охорону вам та вашій донці, - кивнув чоловік, й подумки полегшено зітхнув. Нарешті шеф став на себе схожий - безжалісний питбуль, який схопивши свою жертву за горлянку, ніколи її не відпустить.

Дмитро Кирилович пішов, а полковник сів у величезне шкіряне крісло - подарунок Юлі і єдина дорога річ в цьому кабінеті - й втомлено зітхнув. Взяв до рук смартфон і хвилину чи дві задумливо крутив його у руках. Потім відкрив телефонну книгу й натиснув на номер доньки. Чекав довго, а коли вона не відповіла, передзвонив. Цього разу відповідь пролунала майже миттєво.

- Щось термінове? У мене зустріч, - без вихилясів відкарбувала Юлія Володимирівна.

- Заїдь сьогодні до мене. Треба поговорити, - тим самим тоном відповів полковник.

- Добре. Але не раніше восьмої - пів на дев'яту. Давай. Бувай.

- Даю,  - гмикнув батько і відклав телефон.

Чоловіче виховання. Володимир ніколи не розпещував доньку й не сюсюкав з нею, коли вона була дитиною. От і вийшло, що тепер вони розмовляли, як ділові партнери, а не як рідні люди. Й характер в донечки став ще той, тому батько й передбачав який скандал закотить вона ввечері, почувши новину про охоронця.

Тим часом Юлія Володимирівна, яка під час розмови відійшла до вікна, повернулася до великого столу для перемовин, відклала телефон та посміхнулася.

- Знову прошу вибачення, - сідаючи звернулася вона до чоловіків, що напружено завмерли. - Продовжуйте.

Ані голосом, ані поведінкою не показала вона невдоволення перерваною презентацією, але всередині поломеніла лють. Заступник вловив її стан і з переляку зовсім втратив думку та почав мекати щось геть незрозуміле.

Дзвінок батька був зовсім не до часу, але без поважної причини він дзвонити не став би. Це єдине виправдання, яке рятувало світ від катастрофи всесвітнього масштабу на ім'я Гнів Юлії Середи.

Щоб уникнути цілковитого провалу зустрічі, жінка встала зі свого місця та підійшла до заступника. Погляд директорки змусив скам'яніти співробітника, що завинив, та випустити з рук пульта, який підхопили спритні пальці. Широко посміхнувшись партнерам й доповідачеві, Юлія Володимирівна сказала:

- Дякую, Юріє Олеговичу. Дозвольте я продовжу... - й не чекаючи відповіді, повела презентацію далі.

Зустріч пройшла успішно, й партнери виявилися такими поступливими, що зрештою навіть перехотілося звільняти до біса заступника.

З нарадчої Середа одразу рушила до свого кабінету, дорогою віддаючи розпорядження секретарці. Дівчина була дуже кмітлива, тож щойно отримала останні вказівки, перестала бути хвостиком директорки та випарувалася виконувати доручення.

Юлія Володимирівна швидко йшла широким коридором, намагаючись не звертати уваги на те, як перелякано сахалися в різні боки "продажники". За хвилину відчинила двері до власної приймальні й полегшено зітхнула, нарешті на власній території. Далі день пішов, як зазвичай - папери, керівники, підлеглі.

З офісу вийшла майже о восьмій. Сашко... Олександр Вікторович вже чекав на неї біля виходу, відчинивши двері службової автівки. Жінка із вдячністю посміхнулася йому та пірнула в ароматне черево автівки. Водій сів за кермо, завів мотор і завмер. очікуючи вказівок.

- Треба до батька спершу заїхати. Адресу пам'ятаєте?

- Так, Юліє Володимирівно, звісно, - як завжди, ввічливо озвався чоловік.

Машина м'яко рушила з місця. Жваві вулиці центру міста швидко замиготіли за вікном, поступово змінюючись на пейзажі спального району. Нарешті вони заїхали до тихого двору, де Юля Середа провела своє дитинство та юність.

Не встигла жінка взяти сумочку, як дверцята вже були відчинені, й водій простягав пасажирці руку. Вона із вдячністю прийняла допомогу й, пообіцявши повернутися якомога швидше, пішла до під'їзду.

Батько зустрів її з похмурим обличчям та здавався трохи п'яним.

- Привіт. Щось трапилося, - питання прозвучало м'яко та нагадувало не питання, а ствердження.

- Тут така справа, - розвів руками Середа-старший. - Ходімо, не в порозі ж розмовляти.

Юля слухняно рушила за батьком, мимохіть розглядаючи до болю знайомі стіни. Ремонт було зроблено вже доволі давно, але в очі це не кидалося. Як і раніше, всюди царював ідеальний порядок. Про те, що ту живе одинокий чоловік, свідчила лише повна відсутність жіночих речей.

Зайшли на кухню, сіли за стіл на вузьких диванчиках кухонного куточка. Володимир зітхнув та, як міг, окреслив ситуацію. Розповів про погрози, які, в принципі, були звичною справою, але тепер розправу обіцяли ще й Юлі. Та ще й не зрозуміло, звідки саме вітер дме.

Юля, несподівано ставши потенційною жертвою, не те щоб злякалася, але інформацію сприйняла. Геройських промов не казала, а спитала у батька поради, що їй тепер робити.

Володимир Сергійович навіть не очікував такого щастя, тому одразу, на радощах, повідомив, що з завтрашнього дня їй на хвіст впаде бодіґард. Що буде він віднині з нею вдень та вночі, поки не піймають виродків, які посміли його донці погрожувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тілоохоронець Горгони, Олена Домова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"