Юлія Ройс - Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ще очей не розплющую, а вже відчуваю присутність Мирона поруч. Мені так тепло в його обіймах, а коли відчуваю, як він опускає руку на мій живіт – не можу втриматись і розплющую очі.
– Доброго ранку! – Мирон зовсім близько. Розглядає мене таким теплим поглядом, наче я найдорожче, що є в його житті.
– Доброго, – кажу хрипло.
– Як ти? Я нічого поганого не зробив? – питає серйозним тоном.
– Я щаслива.
Мирон усміхається і цілує мене в губи. Поцілунок після пробудження мені подобається. Я наче досі сплю, і це найкращий сон, що я бачила.
– Підемо снідати? Треба їхати в офіс. Звісно, якщо ти не передумала, – питає Мирон.
– Я не передумала, – кажу впевнено. – Тільки в душ піду і зберусь.
– Можу скласти тобі компанію, – лукаво усміхається, а я червонію як помідор. І що з того, що ми провели разом ніч? Я досі соромлюсь і ще не скоро звикну до змін у власному житті.
– Краще я сама, – ховаю погляд, і Мирон все розуміє.
Він встає з ліжка, одягається, а я споглядаю за ним. Перед тим, як залишити кімнату, повертається до мене і ще раз цілує.
– Чекатиму тебе внизу, – шепоче і таки йде, а я нарешті вибираюсь з-під ковдри і йду в душ.
Десь пів години йде на те, щоб зібратися і залишити кімнату. Йду сходами вниз і відчуваю себе найщасливішою. А коли заходжу на кухню, де снідає майже все сімейство, немає лише Дмитра, ніяковію, тому що Мирон підводиться з-за столу, йде до мене і цілує в щоку.
– Ви такі милі, – усміхається Олена Станіславівна. – Нарешті у вас все налагодилося.
– Не будь такою впевненою, мамо, – додає Захар, котрому наша пара явно не подобається. – Здається, ти погано знаєш свого сина.
– А ти знаєш добре? – цідить Мирон.
– Хлопці, не сваріться! – просить їх мама. – Ясю, сідай снідати!
Слухаю Олену Станіславівну і сідаю навпроти Захара. Мирон розміщується поряд.
Сніданок проходить спокійно, тому що Захар більше не вставляє свої репліки. Він залишає нас через кілька хвилин, ніби йому неприємно знаходитись поруч з нами.
Далі ми з Мироном їдемо в офіс, і до обіду я допомагаю йому зі справами. Все-таки це була хороша ідея працювати тут. Я поряд з Мироном і можу допомагати йому.
На обідню перерву їдемо в ресторан, після якого Мирон відвозить мене в офіс, а сам їде на зустріч. Встигаю зайти у приймальню, коли телефон в сумці починає дзвонити. Дістаю його і бачу, що це Артур. На устах одразу ж розтягується щира усмішка.
– Нарешті ти про мене згадав, – кажу радісно.
– Пробач. Реально багато справ, – відповідає. – Як ти там? Мирон не ображає?
– Ні, – впевнено кажу. – Ми разом. По справжньому разом.
– Нічого собі! Ти все-таки пробачила йому, – хмикає.
Вирішую розповісти Артуру все, щоб він міг скласти всю картинку в голові. І про його батька, і про Єву, котра враз покохала Мирона. Артур все слухає і не перебиває, а потім говорить те, чого я не очікую.
– Мені не подобаються погрози Єви. Ця дівчина дуже підступна.
– Ти перебільшуєш, – усміхаюсь. – Що вона зробить?
– Не знаю, але Мирон має бути уважнішим. Кохання – це прекрасно, але зараз головне – твоя безпека. Поговори про це з ним, Ясю. Якщо не зробиш цього, я приїду і сам проведу бесіду.
– Я скажу, – відповідаю. – Хоча мені все одно здається, що ти перебільшуєш.
– Я дуже хочу помилятися, Ясю. Але… завжди треба думати про наслідки, які несуть за собою ті чи інші події. Ти ж знаєш, що я хвилююсь за тебе. Якби був поряд – придумав би щось. Не знаю, охоронця приставив чи що.
– З охоронцем я ще не ходила, – хмикаю. – Але дякую. Я ціную те, що ти у мене є і хвилюєшся.
Після розмови з Артуром відчуття неоднозначні. Не скажу, що почала хвилюватися. Все-таки вважаю Єву адекватною людиною, але вирішую поговорити з Мироном.
Він повертається через годину і здається мені невдоволеним. Схоже, зустріч пройшла не так, як він сподівався.
– Мені здається, що Бойко і тут постарався. Я не можу жодного нового контракту укласти через ситуацію з Артуром. Всі про неї знають, – розповідає.
– Все буде добре, – хочу його підтримати. – Треба, щоб минуло трохи часу. Якщо контракт з Артуром матиме успіх, всі, хто відмовлялися, самі до тебе прийдуть.
– Дякую, Ясю. Твоя підтримка – це щось неймовірне, – Мирон обіймає мене і цілує. Мені здається, що він заспокоюється. Принаймні я дуже цього хочу.
– Мироне, я хочу дещо сказати. Я сьогодні з Артуром говорила. Йому здається, що з Євою треба бути обережними.
– А Артур тут до чого? – невдоволено питає Мирон. – Ти розповідаєш йому все, що у твоєму житті відбувається?
– Практично, – мені не подобається інтонація, з якою говорить Мирон. – Ми дійсно дуже близькі… друзі.
– Мені здається, що Артур пхає носа не у свої справи. Тепер у тебе є я. Я краще знаю, як розібратися з Євою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс», після закриття браузера.