Лада Астра - Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра

  Ось так ми, то сміялись, то цілувались, готували разом не дуже вдалу їжу, лежали прямісінько на м'якій траві на задньому подвір'ї маєтку, дивились на нічне зоряне небо і загадували бажання коли падала зірка. В одну ніч їх було так багато, прямо цілий зорепад, а бажання в нас було тільки одне, але нажаль не здійсненне. 

    Всьому і завжди, рано чи пізно, приходить кінець.  Наша вічність, на жаль, не була виключенням із правил. Як ми не прагнули насолодитись одне одним, але ранок четвертого дня все таки настав тоді, коли  мав настати і не хвилиною пізніше. 

   Я прокинулася першою, привела себе до порядку, одягнулася і швиденько зібрала свої речі та стала чекати, коли прокинеться він. Я маю бути рішучою і холодною. Хтось з нас точно має бути таким. Інакше нічого не вийде.

– Ти що, справді думаєш, що я тебе після всього цього зможу відпустити? – соно запитав він мене, коли тільки розплющив очі. 

– Мій подарунок закінчився Рейнар. Пора повертатись у реальність, – я старалася бути максимально жорсткою, але це так важко давалось.

     Він більше нічого не сказав мені там, а продовжив коли ми перенеслися в мою  кімнату у Білому замку.

– Я тебе не відпущу Адалін. Навіть і не мрій про красиву роль  жертви. В мене вже є деякі ідеї щодо церемонії…

– Рейнар, я благаю тебе, не починай знову. Ну скільки ти ще зможеш викручуватися? Все одно настане той момент, коли ми не зможемо бути разом. Ти король і ти мусиш зробити свій правильний вибір.

– Ада почекай…

– Ні, це ти почекай і послухай! Пам'ятаєш, що я тобі казала у печерах? Кохання не має бути вбивчим, воно має зцілювати. Ми зцілили один одного за ці мої, подаровані тобою, три дні. Наше кохання ми вже прожили Рейнар, а тепер воно буде нести лише біду і біль. І головне, що не тільки нам, – промовила я і відсторонилася від нього, поставивши між нами не видиму стіну. Чітко даючи зрозуміти усім своїм видом, що більше не дозволю йому доторкнутись до себе.  

      Він довго дивився мені в очі, шукаючи там щось, а коли не знайшов, то зник у сяйві порталу. А я знов відчула вологу на своїх щоках. От дурепа, а думала, що вже розучилася плакати.