Лада Астра - Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра

– Це він жахлива людина. Відібрав у дівчини маєткок, що по закону їй належав. Просто вона не мала впливових родичів, які б могли її захистити від нахабного чиновника. Я, до речі, тоді з неї навіть коштів не взяла, – гордо розповідала йому я, гріючи свої вічно холодні ніжки між його. А це виявляється так приємно і ніякі грілки не потрібні.

–  Добре. Про кардинала мені навіть страшно запитувати.

– Чому страшно? Там все було більш ніж пристойно. Між нами завжди був Бог, – вчергове розсміялася я і заразила своїм сміхом Рейнара.

– Останнє питання. А як ти спаслася від всім відомого в столиці любителя жінок, вігора Бульда?

– Не повіриш, але він сам мене найняв.

– Не вірю.

– А от і дарма. Він захворів на якусь дуже неприємну інтимну хворобу і під час лікування йому не можна було мати інтимних стосунків та він і не міг їх мати. От і звернувся до хаврорів, щоб хтось зобразив на певний час кохання всього його життя. 

– От тобі і Бульда. Певно боявся втратити свою репутацію. 

– Ага. Боявся що конкуренти займуть його почесне перше місце бабія.

   Ми ще трохи покачались і я силою випхала Рейнара вирішувати нагальні справи. Треба оголосити про початок підготовки до останньої церемонії. Ця новина точно зупинить протестувальників на якийсь період. 

     А я тим часом збирала необхідні речі. Рейнар пообіцяв, що ми мої дні проведемо в Торосі, в гірському маєтку його родини. В горах зазвичай холодно, тому я намагалася відрити і взяти з собою більш менш теплі речі та якісь накидки. Він прийшов через годину і відразу кинувся до мене з поцілунками.

– Ми сьогодні взагалі збираємось переноситись чи ти пропонуєш мені прожити нашу вічність у цій маленькій кімнатці? – примхливо заявила я, зі сміхом відпихаючи його від себе. 

– Білизни набрала? – запитав він, цілуючи мою шию.

– Тільки спробуй но ще хоч щось розірвати, – погрозила я йому пальцем, а він узяв і вкусив мене за нього.

– Ти що ж, з'їсти мене зібрався? – зойкнула я.

– Тільки покусати трошки, – як кіт промуркотів він. – Але ти права. Не тут. Де твої речі? Мої вже там. Моя людина мала вже все підготувати. 

   Я простягнула йому невелику валізку і він взяв в одну руку її, а іншою обійняв мене та задіяв портал. 

     Перше, що я відчула це було смачне чисте повітря. Саме так – смачне. Воно було неймовірне. Особливо це відчувалося ще на контрасті із задушливою кімнатою. Ми перенеслись на велетенську відкриту терасу  маєтку. А коли я повернулася, то якби Рейнар не підтримав, я б точно впала на м'яке місце від шоку.

   Виявляється, маєток стояв прямісінько над прірвою однієї з двох гір. А навпроти нашої гори, з такої ж прірви,  нестримним плином шумів водоспад. Це було так казково, що в мене перехопило подих. 

– Яка краса Рейнар, – ледве дихаючи промовила я.

– Наша вічність має бути в найкрасивішому місці Аданін, – прошептав він, обіймаючи мене зі спини. 

  Потім Рейнар проводив для мене екскурсію по маєтку. В мене погано виходило щось роздивитися, бо в кожній кімнаті Рейнару конче треба було спробувати якою я буду на смак в такому інтер'єрі. Це добряче затримувало нас, але і приносило неймовірну насолоду.

– А ось і наша з тобою спальня, – промовив цей спокусник, поїдаючи мене поглядом.

– Рейнар, почекай, ми ж ще не снідали навіть. Давай хоч, аааа…

    Мені не дали договорити, а як пушинку закинули на ліжко, – здається він надто довго себе стримував. Та потім я зовсім забула про їжу. Але через якийсь час ( навіть не скажу який, бо в його обіймах я взагалі випадала з реальності) нам про їжу нагадав живіт Рейнара. Він просто взяв і геть не романтично забурчав на всю кімнату.

      В маєтку окрім нас нікого не було, тому готувати їжу довелося нам самим. 

– Куди ти скільки солі сиплеш? – бурчала я на короля, що заправляв для приготування  свіже м'ясо і бурчав на свою людину, який залишив сирі продукти замість готових страв. Я ж тим часом нарізала овочевий салат.

– Так щоб смачно було, – розвів він руками.

– Від солі воно не буде смачніше. Краще прянощами посипай.

– Як така розумна, то іди і сама все зроби.

– Е ні, м'ясо це суто чоловіча  справа. 

– Я взагалі то король, між іншим, – вирішив згадати він.

– Тим більше, король повинен усе вміти робити, – промурликала йому я.

– А нащо мені вміти готувати м'ясо?

– А щоб не вмерти з голоду в непередбачуваних ситуаціях, – клацнула я його по носі і зі сміхом втекла подалі, бо в його погляді прочитала бажання спробувати мене на смак і в кухні. А я між іншим голодна як семеро вовків.

  Їли ми на терасі, прямісінько навпроти водоспаду, кутаючись у кодру і годуючи один одного підгорілим м'ясом і пересоленим салатом. Але це була найсмачніша їжа в моєму житті. 

   А зранку Рейнар здивував мене сніданком у постіль. Це були трохи підгорілі тости і яєчня з беконом, а ще мій улюблений сир і мед. Смакота. Коли я кинула здивований погляд на тости, то Рейнар запевнив мене, що це взагалі то його найкраща спроба, а інших погорільців він сам з'їв.