Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

— Вибач Юля, я і справді завинив, так замислився, що не побачив тебе.

— Ти мені винен огляд в лікаря, як мінімум. Вона розтирала злегка почервонілу ногу.

— Іти зможеш?

Юля спробувала наступити на ногу і відразу зашипіла від болю.

— Давай я допоможу, віднесу тебе до машини, а потім повернуся за продуктами і відвезу тебе до лікаря.

Взяв на руки, вона обвила мою шию, занадто притиснувшись до мене, схиливши свою голову на плече. Під здивовані погляди покупців поніс Юлю до машини. Допоміг сісти на пасажирське сидіння.  Швидко повернувся, розрахувався за продукти і погрузив в багажник. Поглянув на Юлю ,яка сиділа з кислим обличчям і невдоволено потирала ногу.

— Сильно болить?

— Більш менш терпимо, поїхали вже.

Я приїхав до приватної клініки і заніс Юлю в оглядову до лікаря. Після кількох процедур, він звернувся до мене.

— З вашою дівчиною, все гаразд. Невдалий забій малогомілкової кістки, таке часто буває. Вона зазвичай сильно болюча, тому така реакція здавалося б на невиний забій.  Я вколов їй обезболююче, зафіксував ногу еластичним бинтом. Через хвилин десять, має полегшати. Навантаження, нехай ваша дівчина не робить.

— Юля, не моя дівчина, а знайома.

Лікар здивовано поглянув на мене.

— Просто, ви так бережно її несли, от я...

— Дякую за допомогу, нам пора.

Я допоміг Юлі, піднятися з тапчана. Вона вхватилася за мене, і ми неспіша пішли до машини.

— Алексе, дякую тобі - вона обняла мене і поцілувала в губи.

— Юля, ти що робиш?

Я скинув її руки з своїх плечей.

— Це всього на всього подяка. Чого так скипів, наскільки я знаю дівчини в тебе немає, вже давно. Так в чому проблема, невже я настільки не подобаюся і мої дотики неприємні тобі.

— Юля, ти гарна дівчина, але моє серце належить іншій. Ти ще обов'язково, зустрінеш свою людину.

— А якщо я вже зустріла, але він не помічає мене. І я тобі не вірю, якщо в тебе хтось є, чому ніхто вас досі разом не бачив, - не відставала вона з своїми питаннями, —  почекай, тільки не кажи, що Діма був правий. Так? Це вона, Алексе?

— Це, Меланія Олександрівна, я більш ніж впевнена. Твої неоднозначні погляди на неї, говорять самі за себе. А ще, ти єдиний з групи, хто весь час відбиває неадекватні напади Діми на неї.

— Юля не верзи дурниць, нам пора. Діма розбещений мажор, і я не люблю, коли в моїй присутності зневажливо ставляться до людини. Якби на місці Меланії Олександрівни, був хтось інший, я вчинив би аналогічно. Не роби поспішних висновків, в своїй голівці. Своїми безпідставними підозрами, ти можеш зруйнувати життя, Меланії Олександрівні. Вона не заслуговує, щоб так її підставили. Подумай добре Юля, перш ніж розповідати комусь, про свої нічим не підтвердженні домисли. Сідай я тебе відвезу додому.

Вона мовчки сіла в машину, і відвернулася до вікна. Надіюся я розвіяв її підозри про нас з Мел. Залишилося вже не так багато, до закінчення навчання, і мені не хочеться підставляти Меланію.

— Приїхали. Юля, ще раз вибач, за нанесені незручності.

— Забули, я незлопам'ятна. Але, ти мені винен один похід в ресторан, в якості вибачень за зіпсований день, як друзі. Я подзвоню, на днях, коли біль в нозі вчухне.

— Гаразд, як друзі Юля, і не більше.

Вона вийшла, налягаючи на ногу зайшла до під’їзду. Ну і день видався, з самого ранку з приходом батька, пішло все шкереберть. Втомлено потер обличчя, взяв телефон, набрав Мелані. Мені так хотілося почути її мелодійний голос. Але в трубці ішли тільки одні гудки. Ще набрав два рази, нічого нового не почувши, завів машину і поїхав додому.

Зробивши всі свої справи, я поглянув на телефон, але він як і раніше мовчав. Мел так і не передзвонила, а вже вечір. Набрав знову її, але цього разу оператор повідомив, що абонент поза зоною.

— Мел, люба що з тобою?

 Це вперше вона мене ігнорувала, без пояснень. Завжди, якщо не мала можливості говорити, писала повідомлення мені.

Я взяв ключі від машини і вирішив сам заїхати до неї. Сестра мабуть вже поїхала. Мел розповідала, що приготувала їй сюрприз на вісімнадцятиріччя.

Під’їхавши до будинку Мел, я побачив, як під’їхала машина Віктора Івановича. Він вийшов, відкрив двері і допоміг їй вийти, бережно притримуючи, провів до під’їзду. Хвилину порозмовлявши, він прощаючись обняв Мел і поцілував її в губи.

Мої руки стиснули сильно руль, вилиці заскрипіли від гніву, який переповнював мене. Мені хотілося підійти і вирвати його руки, щоб більше не смів лапати чуже. А ще мене цікавило, що Мел з ним робила і чому він привіз її додому? Так багато питань і жодної відповіді я не знав.

Ревнощі ятрили мою душу з середини, а серце стискалося від болю. Вона не змогла, б зі мною так вчинити, я не вірю, мені потрібно почути її пояснення.

Дочекавшись коли він від’їде, я вийшов з машини і відразу зайшов в під’їзд.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно