Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

— Привіт, дідусю! — Лера обійняла його, чмокнувши в щоку. — А ми по тебе.

— Не зрозумів, — здивовано вигнув брову Богдан.

— Ви їдете з нами у місто, — пояснив Влад. — На обстеження. 

— Пф, ще чого! — фиркнув Богдан. — Не поїду! Старий я вже. Немає там чого обстежувати.

— Богдане Микитовичу, — спокійно промовив Влад. — Ви з мене взяли обіцянку, що я робитиму Леру щасливою. А зараз вона не зовсім щаслива, бо хвилюється за вас. Мушу з цим щось робити. Даю десять хвилин на збори. Ми їдемо в клініку на огляд.

Богдан зітхнув, але слухняно рушив у дім. Переодягнувшись в сірі штани та білу сорочку, він знову вийшов до Лери та Влада. Дорога до міста зайняла хвилин сорок. Коли машина Влада опинилася на вулицях столиці, Богдан запитав:

— Владе, скільки коштує консультація лікаря в клініці твоїх батьків?

— Вам це знати не обов’язково, — зупинивши машину на одному зі світлофорів, Влад з посмішкою озирнувся на чоловіка. — Богдане Микитовичу, ви родич моєї Лери. Невже думаєте, що я візьму з вас гроші за обстеження?

— І навіщо те обстеження? — буркнув чоловік. — Наче не помираю ще.

Хвилин через двадцять Влад зупинив автівку біля триповерхової будівлі клініки. Лера ніколи не була тут раніше. Але від Влада знала, що в клініці найкращі в місті лікарі і найсучасніше медичне обладнання. Клініка не була повноцінною лікарнею, проте мала кілька палат. Сюди пацієнтів могли покласти на пару днів для проведення обстеження. Минувши привітну медсестру на рецепції, Влад повів Леру та Богдана до ліфта. Вони разом піднялися на третій поверх, здолали коридор і зупинилися біля дверей з табличкою «Кардіолог». Влад постукав і зазирнув у кабінет. Лера побачила там темноволосу жінку років п’ятдесяти в білосніжному халаті, яка сиділа за столом.

— Оксано Степанівно, добрий день! — кивнув їй Влад. — До вас можна?

— Привіт, Владе! — жінка з посмішкою підвелася з-за столу, а її сіро-блакитні очі зацікавлено перемістилися на Леру і Богдана. — Заходь. Чим можу допомогти?

— Оксано Степанівно, — Влад вказав рукою на Богдана, який нерішуче зайшов у кабінет разом з Лерою. — Потрібна ваша професійна консультація.

— Я завжди рада допомогти, — Оксана вказала Богдану рукою на стілець і знову опустилася за свій стіл. — Давайте знайомитись. Що вас турбує?

Богдан назвав своє ім’я і протягнув жінці свою медичну картку. Влад сів разом з Лерою на кушетку під стінкою. Оксана ретельно вивчила записи в картці, розпитала Богдана про його самопочуття і оглянула чоловіка. Її обличчя залишалося непроникним. Лера тихо зітхнула і відчула, як Влад заспокійливо стиснув її пальчики у своїй долоні.

— Ходімо зі мною, Богдане, — Оксана підвелася з-за столу. — Зробимо вам кардіограму і аналіз крові. Владе, почекай тут.

Лікарка вивела Богдана з кабінету, але повернулася вже через пару хвилин. Причинивши двері, вона зупинилася навпроти Влада та Лери.

— Я бачу незворотні вікові зміни, яким неможливо завадити, — обличчя Оксани стало дуже серйозним. — Можна лише підтримувати серце препаратами.

— Тобто… Це вже не лікується? — тихо запитала Лера.

— Вибач, люба, — сіро-блакитні очі Оксани зупинилися на обличчі дівчини і сповнилися співчуттям. — На жаль медицина не завжди може щось вдіяти. Якщо уникати стресів і фізичних навантажень, то… Може бути навіть пару років.

Глибоко в грудях боляче стиснулося серце і Лера опустила очі, закусивши губу. А вже за мить відчула на своєму плечі теплу чоловічу долоню.

— Напишіть ліки, які потрібні, — тихо звернувся Влад до лікарки.

Оксана кивнула і повернулася за свій стіл, підхопивши з нього папірець та ручку. Влад огорнув обличчя Лери долонями та упіймав її погляд.

— Ми купимо йому все необхідне, — прошепотів він. — Не сумуй, кохана!

Богдан повернувся через кілька хвилин з результатами аналізу крові та кардіограмою. Оксана вручила йому список ліків і наказала берегти себе. Покинувши клініку, Влад пішов у аптеку. А Лера повела дідуся до машини.

— І навіщо було їхати? — буркнув Богдан. — Нічого нового я не почув.

— Ця лікарка порадила нові ліки. Будеш пити. А ми з Владом проконтролюємо.

— Гарний хлопець твій Влад, — Богдан зустрів погляд онуки і посміхнувся. — Тримайся за нього, Леро. Удвох ви з будь-якої ями виберетесь. Він кохає тебе.

В село повернулися вже надвечір. Богдан вмовив Леру та Влада залишитися на вечерю. Вони разом посмажили рибу, зварили картоплю, зробили салат з овочів. Вечеряти сіли у дворі. Слухаючи розповіді дідуся, Лера страшенно хотіла зупинити час. О пів на дев’яту Влад і Лера попрощалися з Богданом і рушили у місто. Повернувши голову до вікна, дівчина мовчки дивилася на поля, осяяні вечірнім сонцем. Говорити не хотілося. Влад теж мовчав, але через деякий час раптом скинув швидкість і зупинився на узбіччі. Заглушивши двигун, він вийшов з машини і відчинив дверцята поруч з Лерою. Вклавши пальчики в його долоню, дівчина теж вийшла на вулицю. Влад зачинив дверцята, сперся на них спиною і обійняв Леру ззаду, розвертаючи її обличчям до поля.

— Дивись який гарний захід сонця, — прошепотів він біля вуха дівчини.