Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

Не кажучи ні слова, ми всі поспішили до сусідньої кімнати.

Там на столі лежав Самоцвіт Семи Зірок і сяяв, наче зорі його просвічували крізь живу кров!

Ми перезирнулися. Маргарет була тепер настроєна, як і ми. Вона втратила свій спокій і так міцно зціпила пальці на руках, аж кісточки побіліли.

Містер Трелоні взяв Самоцвіт і поспішив із ним до сусідньої кімнати. Там він відімкнув сейф і поклав туди рубін. Коли він замкнув дверцята, йому аж полегшало.

Легше стало і нам. Усі ми втямили, що зробили ще один крок до втілення нашого задуму.

Найдужче змінилася Маргарет: у ній відчувалася вся її життєрадісність, вся її ніжність, всі її глибокі почуття; коли батько дивився на неї, його обличчя аж сяяло.

Поки ми чекали на прибуття возів, містер Трелоні провів нас по всьому будинку, пояснюючи, де будуть розміщені речі, які ми привезли з собою. Не сказав він лише про те, як розмістяться речі, які повинні брати участь у Великому експерименті,— вони так і лишилися в ящиках у холі.

Поки ми досліджували будинок, почали прибувати підводи. Містер Трелоні стояв у холі й показував, куди ставити багаж. За короткий час усе позаносили до будинку, й носії пішли собі, отримавши щедрі чайові. Потім ми розійшлися по своїх кімнатах. Нас охопило дивне відчуття безпеки — гадаю, ніхто не сумнівався, що решту ночі ми проведемо спокійно.

Наші сподівання виправдалися: коли вранці ми знову зібрались разом, виявилося, що всі спали добре.

Цілий день пішов на розміщення старожитностей. Потім вирішили, що слуги разом із місіс Грант вранці повернуться до Лондона.

Коли слуги пішли, містер Трелоні повів нас у кабінет.

— Тепер, — сказав він, коли ми сіли, — я хочу поділитися секретом, але повинен попросити кожного з вас урочисто присягнутися не відкривати його нікому. Протягом уже принаймні трьохсот років така присяга вимагається від кожного, кому передається цей секрет, і не одне життя і безпека людей були збережені завдяки вірному дотриманню обіцянки.

Я навіть порушую звичай, бо маю право розкривати цю таємницю лише найближчим членам свої сім’ї.

Ми всі склали присягу, яку він від нас вимагав. Тоді містер Трелоні продовжив:

— У цьому будинку є таємне місце, печера природного походження. Не стверджуватиму, що її завжди використовували згідно з законом. В епоху кривавих асизьких судів у ній переховувалося чимало корнуольців, а потім там зберігалися контрабандні товари. Тож ця схованка завжди вважалася цінним надбанням, а що діди і прадіди мої завше наполягали на збереженні цього секрету, то я зобов’язаний берегти його.

Він встав, і ми теж підвелися. Залишивши нас у холі, він вийшов на декілька хвилин і, повернувшись, подав нам знак іти за ним.

У внутрішньому холі ми виявили, що стіна в кутку була відсунута набік і в отворі видно було східці, вирубані в дикій скелі. Ми без вагань рушили за містером Трелоні й спустилися у велику печеру. Це було велетенське підземелля, куди світло знадвору цідилося крізь декілька вузьких віддушин. Поруч із ними висіли віконниці, якими можна було легко затулити всі шпарини. Знадвору долинав гуркіт прибою. Містер Трелоні одразу ж заговорив:

— Це найкраще місце для проведення Великого експерименту — воно відповідає тим умовам, що є першочерговими для досягнення успіху. Тут ми будемо ізольовані, як цариця Тера в своїй кам’яній гробниці в Долині Мага. Ми повинні використати наші шанси й отримати результати. Якщо нам пощастить, ми зможемо пролити на сучасну науку такий потік світла зі старого світу, що це змінить і сучасну теорію, і практику. Якщо нас чекає невдача, тоді знання про нашу спробу загине разом із нами! До цього ми цілком готові!

Він замовк. Ми схилили голови на згоду. Він продовжив, але вже з деяким ваганням:

— Ще не пізно! Якщо хтось із вас сумнівається, на Бога, скажіть це зараз! Ви зможете піти собі!

Він знову замовк і проникливо поглянув на кожного з нас. Ми перезирнулися, але ніхто не відступив. Я глянув на Маргарет. Її обличчя було безстрашне і спокійне.

Містер Трелоні глибоко вдихнув і вже веселіше провадив далі:

— Дозвольте повідомити вам, що печера освітлюється електрикою. Ми не будемо підключатися до загальної електромагістралі, але в цій печері є кабель, який можна під’єднати до дротів у холі!

Він узяв кабель і під’єднав до вимикача. Печера наповнилася світлом. Тепер я побачив, що біля східців було обладнання для піднімання вантажів.

— Так, це новинка, — сказав мені містер Трелоні.— Я сам встановив цю систему, бо знав, що нам доведеться спускати вниз великі вантажі, а мені не хотілося залучати до цієї роботи сторонніх людей.

До півночі ми спустили вниз і розмістили в печері всі великі саркофаги, старожитності та інші речі, які взяли з собою.

Коли до печери занесли Сильвіо, то він одразу ж налетів на мумію кота і почав шматувати її з колишньою люттю. Цей інцидент показав Маргарет із несподіваного боку: побачивши лютий напад Сильвіо, вона й сама розгнівалася. Її очі спалахнули, вона підступила до Сильвіо, ніби збиралася втрутитися в напад. Коли я підійшов до неї, вона зловила мій погляд і зупинилася. Я затамував подих. Вона вмить заспокоїлась, взяла Сильвіо на руки і почала пестити його.

Мене охопив страх: Маргарет почала мінятися, і мені хотілося, щоб це в неї хутчій минулося. Більш ніж коли-небудь я бажав у той момент, щоб наш жахливий Експеримент нарешті щасливо скінчився.

— Тепер усе готово, — сказав містер Трелоні, коли речі розставили на місця. — Ми повинні тільки дочекатися відповідного часу, щоб почати роботу.

Ми мовчали. Першим заговорив доктор