Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

— Коли настане «відповідний час»? — запитав він.

Трелоні одразу ж відповів:

— Після тривалих роздумів я зупинився на 31 липня!

— Можу запитати, чому саме ця дата?

— Цариця Тера значною мірою керувалася містикою, тож природно, що для відродження вона обрала період, який перебуватиме під покровительством бога, який займався такими справами. За тієї епохи покровителем четвертого місяця повеней був Хармачис, це ім’я Ра, Сонця, яке сходить уранці й уособлює пробудження та відродження. Це повернення до фізичного життя, адже воно є частиною щоденного людського буття. Оскільки цей місяць починається згідно з нашим календарем 25 липня, сьомий день припадає на 31 число.

— Насмілюся сказати, — озвався доктор Вінчестер, — дехто дивується з того, що наші приготування настільки докладні. Ось чому! Ми повинні бути повністю готові, коли прийде той час; але немає сенсу чекати зайву кількість днів.

Тому ми чекали лише на 31 липня, тобто через два дні мав відбутися Великий експеримент.

Розділ XVII

Сумніви і страхи

Ми дізнаємось про великі речі через незначні події. Історія століть є нескінченним повторенням історії годин. Розповідь душі є багаторазовим повторенням історії моменту. Ангел-хоронитель пише у Великій Книзі не всіма барвами веселки, його перо вмочається не в чорнило, а в світло і темряву. Мудре око не потребує тих відтінків. Всі речі, всі думки, всі емоції, всі переживання, всі сумніви, надії і страхи, всі наміри, всі бажання врешті розподіляються на цілковиті протилежності. Якби хтось захотів прочитати запис життя, де був би зібраний увесь той досвід, який може випасти людині, то його задовольнила б моя історія, записана упродовж наступних сорока восьми годин. А янголу були б потрібні світло й тінь, які представляють рай і пекло. Бо у найвищих небесах є віра, а сумнів нависає над поглинущою темрявою пекла.

Час Експерименту наближався. Результатом його могла бути смерть, та ми до цього були готові. Щодо ризику наші думки із Маргарет збігались. Питання морального боку цієї справи, яка зачіпала релігійну віру, в якій я був вихований, мене не хвилювало; що ж до причин і результатів, які за цим стояли, то вони були за межами мого розуміння. Для мене сумніви в успіху Великого експерименту були радше стимулами, ніж перешкодою. Чому ж тоді я так тривожився?

Я почав сумніватись у Маргарет!

Я не мав сумнівів щодо її любові, честі, правдивості чи доброти — сумнівавсь я в ній самій!

Маргарет змінилася! Інколи я навіть не впізнавав її. Раніше у щонайгірших обставинах вона була повна життя, а тепер ходила замислена й часом немовби ставала іншою людиною. Такої пори вона була притомна, та її повернення до самої себе справляло на мене враження, ніби в кімнаті з’являлася нова особа.

Поки ми не поїхали з Лондона, я завжди почувався спокійно в її товаристві. Мене охоплювало те солодке відчуття безпеки, яке з’являється з усвідомленням того, що тебе теж кохають, але зараз я в цьому сумнівався. Тепер я ніколи не знав, чи та особа була моєю Маргарет — тою Маргарет, яку я покохав із першого погляду — чи іншою Маргарет, яку я насилу розумів, чужою дівчиною, яка відгородилася від мене якимсь бар’єром.

Деколи вона раптом прокидалась, та хоч і говорила мені милі й приємні речі, як бувало раніше, все ж таки саме тоді й здавалась на себе несхожою. Це виглядало так, ніби їй хтось диктує ті слова, а вона їх повторює, мов папуга. Я вже не міг розмовляти з нею так вільно, як раніш, і ми дедалі більше віддалялися. Не знаю, що було б, якби вона іноді не ставала отією давньою Маргарет, яку я знав. Нечасто це бувало, та воно рятувало мою любов. Я віддав би цілий світ, якби мав змогу поділитися з кимось своїми сумнівами; але це було неможливо. Хіба міг я говорити про це з кимось, крім її батька! Як я міг висловити свій сумнів Маргарет, якщо його причиною була вона сама? Я міг тільки терпіти — і надіятися.

Гадаю, Маргарет мусила відчувати, що нас розділяла якась межа, бо вона почала мене уникати. Раніше вона шукала будь-яку можливість побути зі мною, так само прагнув і я бути з нею, а тепер кожна спроба уникнути одне одного завдавала болю нам обом.

У домі було тихо. Кожен із нас займався своєю роботою або був зайнятий власними думками. Ми зустрічалися лише за столом. Прислуги не було. На кухні був запас їжі на декілька днів. Надвечір я вийшов прогулятися. Хотів був запросити на прогулянку Маргарет, але вона була охоплена апатією. Я був лютий сам на себе, тож пішов гуляти сам.

Я піднявся на скелю. Звідси був гарний краєвид на море, чутно було гуркіт прибою і крики чайок. Мене охопив спокій. Тут, на самоті, перед лицем стихії, я почав думати по-справжньому. Підсвідомо я зрозумів, що ставлю собі запитання, на яке не дозволив би собі відповісти, аж врешті тверезо зважив свої сумніви і заходився аналізувати факти.

Чому змінилася Маргарет? Що в ній змінилося — її характер, розум чи її сутність? Я пригадав усе, що про неї розповідали.

За словами Корбека, мати народила її, коли батько зі своїм другом були у трансі в гробниці поблизу Асвану. Той транс наслала на них мумія, в якої було астральне тіло і надзвичайно потужний розум.

Завдяки астральному тілу простір переставав існувати. Величезна відстань між Лондоном і Асваном ставала нічим. Яку ж тоді чорну магію застосували до матері й дитини?

Мертва дитина! Може, дитина померла, а її знову оживили? Але звідки взялася душа?