Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

Вона відповіла якимось сонним голосом:

— З ними теж усе добре. Їм не завдадуть шкоди.

Я промовчав і хутко повідчиняв усі вікна, а потім і двері.

За кілька хвилин дим вийшов надвір, і в кімнаті посвітліло. Озирнувшись, я побачив, що поруч із диваном лежить доктор Вінчестер, а коло саркофага — містер Трелоні й містер Корбек. Я з полегшенням виснував, що вони дихають, хоч і перебувають у непритомному стані. Маргарет стояла за диваном. Спершу вона здавалася приголомшеною, та потім допомогла мені підняти містера Трелоні й перенести до вікна. Ми поклали біля вікна ще двох наших товаришів, а далі Маргарет побігла до їдальні й повернулася з пляшкою бренді. Поки всі троє приходили до тями, я роззирнувся довкруги, щоб зрозуміти, яким був результат нашого експерименту. Густий дим вивітрився, але кімната була наче в тумані.

Великий саркофаг стояв на тому ж місці. Скринька була відкрита, і в ній лежали якісь чорні вуглини. Усе в кімнаті було вкрите кіптявою. Я підійшов до дивана. Біле простирадло було відкинуте набік, але цариці Тери й близько не було!

Я взяв Маргарет за руку.

— Що сталося з царицею? — пошепки запитав я. — Ти була дуже близько і напевне все бачила!

Вона відповіла мені дуже м’яко:

— Я нічого не могла побачити. Поки дим не став густий, я не відривала погляду від дивана, але там усе залишалось без змін. Потім настала пітьма, і я почула, як біля мене щось рухається. Я подумала, що це прокинулась цариця, й відпустила Сильвіо. Я не бачила, що з ним сталося, але відчула, що він утік від мене, бо його нявчання пролунало десь біля дверей.

І тут до кімнати забіг Сильвіо. Він потерся об її сукню, ніби вимагаючи, щоб його взяли на руки. Вона нагнулася, підняла його і почала пестити і заспокоювати.

Я підійшов і дуже уважно оглянув диван і все довкола. Коли містер Трелоні й містер Корбек достатньо оговталися, ми всі наново оглянули кімнату. Але все, що ми змогли знайти, було щось схоже на купку пилу, який тхнув мертвяччям. На дивані лежала прикраса — диск із плюмажами, які цариця носила в косах, і Зоряний рубін, на якому були слова, що керували богами.

Восени ми з Маргарет обвінчалися. З цієї нагоди вона одягнула мантію, пояс і прикрасу, яку цариця Тера носила у косах. На грудях у неї був Самоцвіт Семи Зірок у золотій оправі на кшталт скрученого лотосового стебла. Під час вінчання на нього впав сонячний промінь, і самоцвіт засяяв, наче жива істота.

Напевне, викарбувані на ньому слова вплинули на наше життя, бо немає щасливіших людей, ніж ми.

Ми часто згадуємо велику царицю і розмовляємо про неї. Якось я, зітхнувши, сказав, що мені жаль, бо вона не змогла відродитися для нового життя, а моя дружина, дивлячись мені в очі тим відстороненим замріяним поглядом, який подеколи в неї з’являється, відказала з любов’ю:

— Не сумуй за нею! Хтозна, може, цариця Тера знайшла ту радість, якої шукала? Любов і терпіння — це все, з чого можна створити щастя у цьому світі, в світі минулого чи майбутнього, світі живих чи мертвих. В неї була своя мрія, і це все, що кожен із нас може просити!