Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

ми розпочали нашу роботу. Під керівництвом містера Трелоні дістали з прибудов ящики. Деякі з них були надзвичайно міцні, підсилені багатьма дерев’яними прокладками, залізними смугами і стержнями з кріпленням. Той, хто не звик пакувати речі, не зможе собі навіть уявити, скільки це роботи. Старожитностей у містера Трелоні була сила-силенна, тож ми працювали до глибокої ночі. Й тільки за вечерею ми почали усвідомлювати, яку значну частину роботи зробили. Згодом ми запакували великі саркофаги; ящики, де було багато предметів, не можна було закривати, поки всі вони не були посортовані й запаковані.

Вночі я спав як убитий.

Наступного дня ще до вечері ми завершили всю роботу; незабаром прийшли підводи, і на них повантажили всі ящики. Перед від’їздом ми всі пройшлись по цілому будинку, який видавався справді покинутим. Потому як усі слуги поїхали в Корнвалл, не було зроблено жодної спроби навести лад; підлога була вкрита папером, сміттям і слідами брудних підошов.

Перш ніж покинути будинок, містер Трелоні забрав із великого сейфа рубін із сімома зірками. Коли він надійно запакував його у свій футляр, Маргарет, яка здавалась смертельно втомленою і стояла поруч із батьком бліда й напружена, раптом аж засяяла.

— Маєш рацію, батьку, — сьогодні в нас більше не буде проблем. Вона не зашкодить твоїм приготуванням, життям клянуся!

— А хто нашкодив нам у пустелі, коли ми вийшли з гробниці в Долині Мага? — похмуро запитав містер Корбек, який стояв неподалік.

— О, тоді вона була поруч зі своєю гробницею, куди упродовж тисячоліть ніхто й не заглядав. Вона повинна знати, що тепер усе інакше.

— Звідки вона це знатиме? — гостро запитав Корбек.

— Якщо вона має те астральне тіло, про яке говорив батько, певна річ, вона мусить знати! Адже вона може бувати скрізь, навіть у віддалених зоряних світах!

Маргарет замовкла, і її батько урочисто сказав:

— Завдяки цьому припущенню ми й просуваємося вперед. Ми повинні бути сміливі у наших переконаннях і діяти відповідно до них — до самого кінця!

Маргарет узяла його за руку. Вона тримала її, поки він замикав двері, поки ми простували до воріт і сідали в кеб, який прямував до Педингтона.

На станції всі робітники сіли в поїзд; туди ж повантажили й фургони, які використовувалися для перевезення ящиків із великими саркофагами. Звичайні підводи й велика кількість коней чекали нас у Вестертоні, який був нашою станцією для пересадки в Кілліон. Містер Трелоні замовив спальний вагон для нашої групи; щойно поїзд рушив, ми розійшлися по своїх купе.

В ту ніч я спав добре. Я відчував безпеку. Переконлива заява Маргарет: «Сьогодні ввечері в нас більше не буде проблем!» — надала мені певності — я не поставив її під сумнів, як і всі інші. Тільки пізніше в мене виникло запитання, чому вона була так у цьому впевнена.

Поїзд їхав повільно, надовго зупиняючись на маленьких стоянках. По обіді ми обговорювали Великий експеримент, який, здавалося, набув цілісної форми в наших думках. Містер Трелоні загорявся дедалі більшим ентузіазмом; його надія перетворювалася у певність. Доктору Вінчестеру передався цей настрій, хоча інколи він повідомляв якийсь науковий факт, котрий руйнував наші аргументи й діяв на нас як відро холодної води. З іншого боку, містер Корбек завжди заперечував нову теорію.

Що ж до Маргарет, вона здавалася мені виснаженою. Загалом вона віддалялася від нас, ніби поринаючи в думки, хоча бували моменти, коли вона раптово виходила з цього стану. Зазвичай це було тоді, коли потяг зупинявся на станції чи проїжджав крізь тунель, пробуджуючи відлуння серед пагорбів та довколишніх скель. Зі мною вона поводилася дуже дивно. Часом це була трохи сором’язлива, трохи гордовита відстороненість, а часом і пристрасть, від якої в мене аж голова обертом ішла. Проте загалом подорож протікала монотонно. Трапився лише один епізод, який міг нас збентежити, але ми тоді спали, тож він нас не потривожив. Ми дізнались про нього лише вранці: поміж Доулішом і Тейнмаусом поїзд зупинили попереджувальним сигналом, бо попереду був обвал — червона земля з навислого берега зсунулася на шлях. Проте виявилось, що колія була вільна, тож за хвилину поїзд рушив із місця. За словами охоронця, «на цій колії забагато тієї клятої обережності».

Ми прибули до Вестертона близько дев’ятої вечора. На нас уже чекали підводи й коні. Поки розвантажували наші речі, ми сіли в екіпаж і подалися до Кілліона.

Й от у яскравому місячному сяйві перед нами постав будинок. Він стояв над морем на вершині скелястої кручі. Коли ми поминули закрут і виїхали на плато, де височіла кам’яниця, до нас долинув гуркіт прибою і подих вогкого морського повітря.

В домі все було готове. Місіс Грант і прислуга добре попрацювали, все довкола світилося свіжістю і чистотою. Ми оглянули кімнати, потім розійшлися, щоб помитися і переодягнутися після довгої подорожі, яка тривала понад добу.

Вечеряли ми у великій їдальні в південній частині будинку, стіни якого практично були над морем. Морський прибій деколи стихав, але ніколи не припинявся. Північна сторона будинку була відкрита, бо мис глибоко врізався в море. Від решти світу нас затуляли великі скелі, які височіли довкола маєтку. На тому боці затоки ми бачили вогні замку, а коло берега то тут, то там світилися вікна рибальських хатин.

По вечері ми всі зібралися в кімнаті, яку містер Трелоні обрав за свій кабінет. Він підійшов до столу і, вийнявши портмоне, зважив його на долоні. Потім страшенно зблід.

— О Боже! — вигукнув він, падаючи в крісло. — Рубін зник! Без нього не можна провести Великий експеримент!

Його слова, здавалося, розбудили Маргарет. Її лице скривилося, та за мить вона заспокоїлася і сказала:

— Ви могли залишити його в своїй кімнаті, батьку. Можливо, він випав із портмоне, коли ви переодяглися.