Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко

Корил

Решту дня я збиралася з думками. Я вирішила спробувати ще раз поговорити з Льє, попросити його поділитись зі мною. Дати йому шанс. Все ж таки, його батько міг і збрехати.

Ввечері ми сиділи за столом. Бальмон, хоча тепер мені було дивно його так називати, мовчав, як і кожен вечір до того.

– Як пройшов твій день?

– Непогано, а твій? – спитав він машинально. Я бачила, що подумки він десь зовсім далеко.

– Теж добре. Я скучила, Льє.

– Вибач, Флоро, та я занадто зайнятий останнім часом.

– Раніше тобі це не заважало, – спокійно сказала я.

Він зі стуком поставив виделку на стіл.

– Що ти хочеш від мене?

– Що я хочу? – спитала здивовано – Хочу, щоб ти хоча б поговорив зі мною нормально! Всі ці дні я не знаю більше хто ти! Чому ти просто не можеш поділитись зі мною всім, га? Коли б я не спитала в тебе про твоє дитинство чи батьків, ти ніколи не відповідаєш! Ти не хочеш розказати про свою матір! Я для тебе – відкрита книга, у той час, як ти для мене – темна ніч, де я продираюсь наосліп! Я втомилася!

– Я теж, Флоро. Я теж втомився від твоїх запитань. Тож, будь ласка, дай мені спокій, – промовив холодно.

Ельф піднявся і пішов до кабінету, гримнувши дверима.

Деякий час я просто сиділа. А потім зрозуміла, що якщо залишуся ще хоча б на хвилину в цьому домі, поряд з ним, то серце розірветься в грудях.

Я підскочила і побігла наверх.

Дуже тихо, щоб не створювати зайвого шуму, я поклала речі до своєї валізки. В мене ще було трохи грошей – на білет додому вистачить.

Та мене спинила думка про те, що зараз непомітно вислизнути з дому не вийде.

До того ж, я хотіла завітати до Хинки.

Тож, вирішила почекати до ранку.

Вночі я крутилася з боку на бік, прислухаючись, чи не пролунають знайомі кроки? Чи не прийде Льє до мене?

Може, він передумає?

Кроки я почула, та тільки він навіть не зупинився, просто пройшов повз й гупнув дверима своєї спальні.

Відчай охоплював мене металевими пазурами, та врешті-решт я заснула.

Уві сні я все кудись бігла, відчиняла якісь двері, щось шукала і ніяк не могла знайти.

Прокинувшись й спустившись вниз, застала пустоту.

Льє вдома не було, хоча годинник показував всього лише сьому ранку.

Їсти не хотілося і схопивши свій чемоданчик, я попрямувала до Хинки.

Коли Голда мене побачила, то просто обійняла, без жодних слів. Від цього простого дотику, я розридалася.

– Ну, ну, дівчинко, не плач! В житті не може нічого, що б не можна було виправити, принаймні коли ти молода і гарна. Що сталося?

Я розказала їй все.

– Так, про острів я знаю, я одразу відчула, що там щось змінилось не знаю як, та ми вся з ним пов'язані. Я відчула, що темрява зникла. Це просто дивовижно, після стількох років… Де Гранж… – вона замислилась – так, Флоро, рід де Гранж тим і відомий, вони справді королівські радники. Одні з найродовитіших аристократів, – вона зітхнула.

Раптово, я пригадала фразу, що промовила Хинка з татуюванням квітів на острові.

– Голдо, а що означає, нерайя лаас?

– Берегиня життя, тобто жінка при надії… богиня, Флоро! Ти що, вагітна?

Я лише кивнула.

– Ти йому не сказала?

– Ні, і не збираюся.

– Флоро, може, ти помиляєшся? Може, він просто заплутався.

– Мені все одно. Я все для себе вирішила.

– Ну що ж, тоді береги себе і дитину. Для ельфа і людини, навіть магині, це велика рідкість, – вона трохи помовчала – скажи, а ти тоді загадала бажання в арці? На карнавалі?

– Ні, я в таке не вірю!

Хинка розсміялася.

– О, Флоро, раджу тепер повірити, я ж попереджала, що в богині специфічне почуття гумору, до того ж, вона бачить істинні бажання серця. Можливо, ти хотіла сім'ю і дитину?

– Я… я не знаю, Голдо, та й тепер це не важливо.

– Що ж, пиши мені, як приїдеш додому, не забувай мене, приїзди у гості. Почекай, зберу тобі щось поїсти в дорогу.

Попрощавшись з Голдою, я відправилася на вокзал.

Мені залишалося кілька кварталів, та відчуваючи втому, я звернула на вузьку тиху вуличку й присіла на лаву. Я дивилася собі під ноги, роздумуючи, чи не краще все ж таки дослухатися поради пані Шмок, Льє все ж таки має право знати. Принаймні, моя совість буде чиста, якщо ельф мене вижене.

– Доброго дня, Флоро, – я здригнулася всім тілом від голосу, що несподівано пролунав зовсім поряд.

Піднявши очі, побачила інспектора Корила.

Він підійшов ближче і його тінь накрила мене, погасивши сонце.

Тіло налилось важкістю. Мене охопила паніка. Я спробувала встати, та нічого не вийшло.

– Довгенько мені довелося чекати, – повільно проговорив він – з дому ти майже не виходила, утім, іноді очікування приносить свої плоди. Як гадаєш?

Я хотіла послати його до біса, та не змогла вимовити ані звука.

– Навіть не намагайся, люба, – він хижо усміхнувся, демонструючи мені дивного виду амулет, що витягнув з кишені.

Великий трикутник, в ньому круг, а в крузі жовте око із вертикальною зіницею, око розкрилося і не блимаючи втупилося в мене.

– Не знав, чи спрацює ця штучка з тобою, та бачу, що все так, як і повинно бути. Око жовтого дракона – рідкісний артефакт, другого такого не знайти. Мені потрібна твоя допомога, моя солодка. Без тебе ніяк, занадто глибоко Бальмон під мене підкопав.

Він схилився майже до мого обличчя, його противні очі вдивлялись в мої.

– Слухай мене уважно – десь в домі у Бальмона є документи, звичайна біла папка з червоною стрічкою, всередині будуть чотири білі аркуші, зрозуміла? Кивни.

Машинально, наче лялька я кивнула.

– Добре. Так от, ти знайдеш цю папку і принесеш мені. Чим скоріше, тим краще. В тебе часу – тиждень. Принесеш папку сюди, о дванадцятій.  От, тримай, – він витягнув з кишені маленький чорний кристал, в якому пульсувало червоне полум'я і вклав його в мою руку, міцно стиснувши – універсальний ключ до сховків, тож, проблем з відкриттям в тебе не виникне. Ти нічого і нікому не розкажеш, а особливо Бальмону, ані про мене, ані про документи, ані про нашу сьогоднішню зустріч, зрозуміла?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍