Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

чвари чи групки антисепаратистів”. Не можу не згадати вам тут і безпосереднього звернення вождя в редакцію “Дзвону” до Юркевича, Донцова, Винниченка: “…спрямуйте ваші позиції в наше русло!”, як і випадів його ж проти Люксембург, яка заздалегідь завбачувала “смертельні, хоч і срібні, обручі” в інонаціональних питаннях у руках імпероросів, підтримуючи українських децистів проти “великодержавного сумбуру” вождя, який передував сьогоднішньому, вже окресленому “демократично­му централізмові” і “диктатурі пролетаріату”.

Цілком слушним було твердження Люксембург про те, що “самовизначення націй істотно існує лише в країнах, що поневолюють нації, і про нього не може бути мови там, де нація і держава є одним цілим...” “Це - ухилізм, тупоумство опортуністів, розтринькування в пересудах сил, бо пролетаріат не може гарантувати ні одній нації самовизначення, як націоналістичного за своїми ознаками! - суперечив їй до хрипоти Ленін. - Пролетаріат задовольнить абстрактна рівноправність націй, а не конкретна і по суті – буржуазна!..”

Таким чином, дорогі слухачі, як бачите із наведеного, українська рівноправність - буржуазна, осудлива і ганебна, а російсько-імперська - передова і прогресивна, бо істинно пролетарська... Ленін тут же постійно і настирливо наказував усім агентам у містах України: “Підтримуйте національні питання, як архіважливі на даному етапі боротьби, схвалюй­те ідеї самовизначення пригноблених націй, але тільки абстрактно”, бо “вимагати тепер використання букви марксизму в націольних питаннях - це іти проти духу марксизму! Це нісенітниця!..” “Тільки клич “Пролета­рі всіх країн, єднайтеся навколо російських соцреволюціонерів, як передового світового загону! - сьогодні неномильний і архинасущний!..”

Подібні дії в переписках, в наказах агентам масово ішли в Закав­каззя, в Азію, в Прибалтику, Білорусію, Молдавію, в Румунію і Польщу, в Чехію і Німеччину, в Англію, Францію,  Іспанію та Америку. А чого варта порада Антонову-Овсієнку підписувати всі офіціози, перебуваючи в Україні, прізвищем Овсієнко, а в Росії – Антоновим! Словом, всі методи варто застосовувати, коли вони ллють воду на лопасті новоімперського млина: порожні фразеологічні гасла традиційного великодержавства, залякування людности реакційними апаратниками у всевладнім чоботі ЧК, заманювання невігласів-маріонеток золотими обітницями, єдиноформна уніфікація методики адміністрування, при якій наш патріотизм - буржуазний націоналізм, а російський шовінізм - інтернаціоналізм!

Відрадним явищем у всьому неймовірному протинародному злочинстві є українізація, очолена тепер Шумським та іншими, бо веде до світла наш люд, консолідує наші національні сили, відроджує рідну мову, історію та культуру і допомагає нам бути собою. З огляду на те,  що вона дуже тимчасова, бо природний реакційний шовінізм правлячої і гнобля­чої нації її не потерпить, закликаю вас усіх підтримувати її із усіх сил, організовувати лікнепи, вистави, хори, лекції, залучати населення до гуртування, посилати дітей у школи, технікуми й інститути, бо це єдине, що нам дозволено, і треба спішити, щоб належно використати час. Підписання угод між Фінляндією, Прибалтійскими державами, Монголією, Афганістаном та іншими - це своєрідний шлях і щілина до їх загарбання і анексії в майбутньому. Звернення Союзного уряду до уйгурів, дунган, хенців - це крок до нацьковувань мас і розпалювання між ними ворожнечі.

Послані туди тепер війська під командою Примакова є початком експансії, націленої в майбутньому може на Синдзян, Кабул, Багдад, Делі, Тегеран чи на когось іншого, при одноразовому вирішенні поточного моменту нашого національного формування, що не пішло на роздачу землі додому, а послалося натомість із України світ за очі... Як бачимо, всі революційні кличі стають тепер порожніми надуманими поняттями, класові позиції - суто інонаціональними, а всі органи влади - великодержавними, не підзвітними і позанедовірними, бо несуть сваволю, насил і розбій у тозі братства, рівности, слободи і прогресу під стягом інтернаціоналізму. Наші партії не бачать навіть Маркса в діях ленінських проводирів. На їхньому так званому соціалістичному коні  грається і ставиться росоімперська облудна п’єса за давнім звичаєм іншими аматорами і уже не під портретом Миколи, а Маркса-Енгельса та Леніна, як продовжувача справи російських монархів.

Карпо слухав і дивувався, де в отакому щуплому, сухому і виснажено­му професорові береться стільки знань, переконливих доказів і розтовкмачень, але при тому в ньому жевріла і невіра до мовленого, хоч і цінилася сміливість бійця, що іде безкорисно у бій. А що бій цей     смертельний, Карпо не сумнівався, як не сумнівалися мабуть і інші присутні. В залі поволі більшало тютюнового диму, курці зі жмень палили цигарки то тут, то там.

-Релігії мусять бути лише відділеними від держави, - включився Карпо знову у слухання. - Вони мають бути тільки автокефальними, щоб не бутичужими, а храми нищитися не можуть, як пам’ятники минулого в нас, ми і мислити повинні по-своєму, і творити та надіятись, і мріяти, і тримати  родинні зв’язки зі своїми людьми по всіх закордоннях аж до Зеленоклиння. Ми не можемо бути другорядним народом у своїм домі чи освоювачем чужих просторів для свого ката під чужим примусом. Насамкінець, закликаю вас, дорогі мої люди! Будьте достойні вашої прекрасної землі, батьків і дідів! Працюйте, будь ласка, і живіть для неї та поколінь гідно всіма станами і родами. Хай спільне горе вас згуртує, а наші помилки будуть вам наукою. Спасибі за увагу!..

Якусь мить у залі стояла ще зосереджена тиша чи аж напруга. Аврам Більський змочив зі шклянки сугу на устах, потоптався і сів на лавку, ніби в безпораді, та за якусь хвилину, схилившись до Балагури, щось проговорив, дивлячись у стіл, ніби читаючи там написане.

-Казали подавати запитання потім, то можна? - прорвалося після кількох слабеньких, несміливих оплесків із зали.

-Чого ж, - піднявся над столом Балагура. - Давайте питання, але не повторяйтеся, бо у нас мало часу, - показав він щось поглядом охоронцеві, і той, прихиляючись, пішов до виходу.

-Який відсоток сьогодні є компартійців у нас серед населення і скільки з них приїжджих? - причісував п’ятірнею чуба і оглядався питальник на боки.

-Точних даних не маю, - відповів Більський, - але приблизно їх є два або три відсотки і приїжджих із них половина, - чомусь посміхнувся про себе доповідач.

-То оті неподобства, про які ви говорили, чинять три чоловіки на сто? - виясняв отой другий. - Немислиме ж це!

-Цілком вірно те і у відсотках, і в тому, що це немислиме, коли б ми були здруженими, розуміли становище, в якому опинилися, і не були так запаморочені пропагандою,