Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

-Ще питання, - прозвучав молодий дзвінкий жіночий голос із задніх рядів. - Чим ті Конституції, що про них ви говорили, погані?

-Конституції аж дуже хороші, коли б вони були законом, а не мішурою, що його підміняє уже й сьогодні свавільне ОДПУ, - подивився Більський на двох чекістів, що мовчки сиділи на боковій лавиці.

-То можна ж домагатися, щоб закон був законом? - нетерпеливилася ота ж молодиця в кінці залу.

-Можна й треба, і ми до того вас кличемо, дорогі слухачі! - перебирав пальцями по столу Більський. - Статті в ній, правда, як у байці, бо одна заперечує другу, а найбільша біда, що вона написана для одурманювання не лише населення новоімперії, а більше для пролетарів закордоння і світової революції.

-То вона ж, як мовите, одурманення і для росіян таке ж? - наполяга­ла молодиця.                                               

-Цілком слушно мислите, шановна, але росіянам не трудовим, а всім іншим, вона не   відбирає керівної ролі в державі, не осуджує Леніна в отих діях хворо-заразного шовінізму, а серед нас опирається на них, як на найреволюційніших, хоч дії їхні контрреволюційні за суттю, бо не допускають нашої суверенності у всіх сферах життя. В цьому відношенні конституція - глуз і глум, в який тяжко повірити невтаємниченій людині.

-Ви не згадали про повстання у Петрограді, - обізвалася з місця і Леся Яремівна, пізнана Карпом по голосу.

-Особисто я знайомий із тим із “Ізвєстій”, - зам’явся чомусь професор. - Це було повстання робітників і матросів Кронштадта проти підпорядкування їх Рад більшовикам. Тимчасовий ревком їхніх матроських і солдатських депутатів був обраний із п’ятнадцяти осіб, головою був Степан Петриченко, секретарем - Перепьолкін, членами - Яковенко, Петрушин, Гукін, Романенко, Арешин, Вальк, Павлов, Бойков. То був комітет оборони Петрограда, який сформулював п’ятнадцять вимог. Першими були вимоги ліквідувати ЧК, урівняти харчові пайки, об’явити незаконною централі­зацію влади через комісарів, звільнити політичних арештантів, створити комісію, що засудила б злочинно-свавільні дії ЧК, фельдмаршала Троцького тощо. А доля їх така ж, як і повстанців у опозиції, трагічна - їх розгромили загони Тухачевського і знищили, як контрреволюціонерів.

-З вашої доповіді не ясно, як ви ставитеся до соціалізму, як соціал-демократ і боротьбист? - почувся в залі голос Хорунжої.

-В новоімперії сьогодні вже немає нічого ні Марксового, ні пролетарського, ні соціалістичного, є сваволя і диктатура тічні вождів, що в гризні за владу, як пацюки, погризуть і сами себе, і нас, як ніби їх прибічників, аж поки один із них не стане самодержавним диктатором-царем, насильником, іконою при повному антиморальному режимі і, звичайно, великоімперській гегемонії за передбаченнями Франка.

-То землю, гадаєте, в нашого люду відберуть? - пробасив чийсь голос.

-Статки з неї уже відбираються, невдовзі під якимось кличем відберуть, без сумніву, і землю, але, як видно, не поміщикам, а державі, в її живот.

-Диктатура, яку ви осуджуєте, все ж таки явище тимчасове, бо як же без неї при бандитизмі, спекулянстві, саботажництві і контрреволюційній позиції? - знову обізвалася в тихій залі Хорунжа.

-Бандитизм сьогодні і саботаж якраз і є революційними, а влада опинилася в руках контрреволюції, і в цьому найбільший парадокс. Прикла­дом цього є доля профспілок, які стають ланкою не робітників, а партії, преси, що підпорядковуються потроху партії у її всебічних захланнях. Про транспорт, зв’язок, армію, банки уже і говорити марно, - явно був задоволений Більський запитаннями. - Поки новоімперія повністю не демонтується і георгафічно, і адміністративно, доти вона неодмінно буде тільки контрреволюційною, реакційно-деспотичною і терористичною: і над придушеними інонародами і навіть трудовим російським. Назви її і є, і будуть ще більше лише наклейками й етикетками, що ховатимуть суть.     

-Як по-вашому буде трактуватися батьківщина? - почув Карпо питання Килини до   професора. - Її вбачають у двопідданстві.

-Мені приємна така активність сьогодні жінок, - посміхнувся Більський, але тут же і спохмурнів. - Для пойнято-біснуватих і хворих імперністю вона по-царському   великодержавно-загарбницька і географічна, для чесних трудящих вона патріотично звужена, прив’язана до місця народження бать­ків і дідів. Ми вважаємо батьківщиною і місце народження, і Україну, отож, наш клич: “Волю Україні!” Двопідданство уведене великоросоімперами для того, щоб правторити наш люд, як підданця, на Соловки й Сибіри для створення там благ наглядачам-сискникам і жандармам, для права тих, хто не хоче трудитися вдома і упорядкувати собі життя, а хоче мати змогу вільно їхати до найбільше упоряджених у благоустроях і добробуті та користатися із них паразитарно і не як-будь, а пришибеєво-начальственно.

-Можна? – звівся з лави високий, кострубатий і вусатий чоловік, мнучи облізлу смушеву шапку в руках. - Яка причина, що ми терпимо оте, як мовите, плутократство? Еге ж, яка? - сів він поспіхом, ніби ховаючись.

-Дуже багато їх, на жаль. Перша - вікова неволя, темність і забитість нашого люду, друга - наявність ось цих товаришів із ДПУ, - показав Більський поглядом на двох присутніх у шкірянках, - третя - наша мирність і віра в оте “а може”, четверта - в арештах наших чолових людей, їх знищенні, ізоляції від народу чи завантаженості трудівників наших працею на землі і в ремеслах, п’ята - нужда, що не дає нам бачити навколишнє у животінні...

-Яку подію в нашому, народному, змаганні ви важаєте особливо зна­менною? - це знову той же вусань.

-Їх, слава Богу, чимало, але, - на мить задумався Більский, - Соборне об’єднання земель України в одну національну самобутню держав­ність, що відбулося двадцять другого січня, безсумнівно - одно із них, і мусить бути для нас святим святом на всіх наших землях.

-То державности в нас немає і при нашому уряді? - невгавав той же чоловік.

-Є псевдодержавність, союз плебея-сюзерена і патриція-гнобителяіз пригнобленими, блеф і флер в тумані асиміляції на ділі, буланжизм.Ми є живою власністю новоімперії!

-Чому це змінюють назви міст, вулиць, сіл? – звівся чубатий у вицвілій і витертій геть шкірянці.

-Це природний метод імперії здавна. Змінюючи топонімічні і топономастичні назви наші,