Джон Гришем - Інформатор

прощання. За увесь цей час ніхто не згадував про людину, винну в смерті Г’юго. Тим паче, що ніхто не знав навіть, як її звуть. «П’яний водій у краденій автівці, який втік з місця аварії» — так говорили про винуватця трагедії, тож оскільки конкретно звинувачувати було нікого, священик і промовці воліли не згадувати про нього.

Тіло Г’юго Хетча опустили в могилу, й лише Майкл і ще кілька людей подумали, що його смерть не була випадковою. Тут же, на кладовищі, на невисокому схилі неподалік, двоє чоловіків сиділи у машині й у бінокль спостерігали за натовпом.

Розділ 17

До полудня суботи лікарі й медсестри розробили чудовий план, як позбутися Гантера. Ідея була геніальна — потрібно перевести його сестру звідси, і він теж змушений буде поїхати. У п’ятницю Лейсі вже запитувала лікаря, коли її стан достатньо стабілізується, щоб вона могла повернутися в Таллахассі. Там було багато лікарень, і досить непоганих, а оскільки вона вже одужувала, а не чекала на операцію, то чому б їй не повернутися до рідного міста? Тож коли до кімнати Лейсі увійшла медсестра й розбудила дівчину та її брата, питання було швидко вирішено. Гантер, не цураючись міцного слівця, почав вимагати, щоб медсестри й санітари виявляли більше поваги і «звичайного людського розуміння» і припинили сновигати тут цілодобово. На порятунок першій медсестрі прибігла друга, але вона отримала лише подвійну порцію лайки. Задум полягав у тому, щоб спровадити Гантера з лікарні.

У той час, коли відбувався похорон Г’юго, Лейсі виїхала з лікарні в Панамі у машині швидкої допомоги, щоб через дві години прибути в Таллахассі. Гантер поїхав теж, але до від’їзду він ще встиг дати прощальної прочуханки персоналу. Він слідував за сестрою у своєму чорному як смола «мерседесі» S600, оренда якого ось уже чотири роки з’їдала у нього з бюджету більш як три тисячі за місяць. Вочевидь, хлопці з Панами зателефонували і Таллахассі й попередили про приїзд хворої та її брата, бо коли Лейсі везли в ліжку на колесах в ліфті до її приватної палати на четвертому поверсі, її супроводжували два кремезних охоронці, які неприязно поглядали на Гантера, а той так само зиркав на них.

— Припини, — прошипіла Лейсі до брата.

Нова кімната була більшою за попередню, і Гантер із задоволенням попереставляв меблі, перетворивши її частину на зручне робоче місце для себе. Після знайомства з лікарями та медсестрами Гантер поглянув на сестру і оголосив:

— Ми йдемо на прогуляну. Я вже бачу, що ці лікарі значно кращі за попередніх, і вони рекомендують тобі більше рухатися. У тебе, мабуть, пролежні з’явилися. Твої ноги в порядку, тож ходімо.

Він обережно витяг її з ліжка, допоміг взути дешеве бавовняне взуття, яке видавали в лікарні й, звелів:

— Тримайся за мій лікоть.

Брат із сестрою вийшли з палати у просторий хол. Гантер кивнув у бік великого вікна у протилежному кінці й сказав:

— Ми підемо туди, а потім повернемося. Згода?

— Добре, проте я ще дуже слабка. У мене все болить.

— Розумію. Не поспішай, якщо відчуєш запаморочення, просто скажи мені про це.

— Домовилися.

Вони човгали по холу, ігноруючи здивовані погляди медсестер, міцно тримаючись одне за одного, аж поки Лейсі не змогла нормально йти. Її ліве коліно було вкрите великими синцями та порізами й боліло, коли вона рухалась. Дівчина зціпила зуби, намагаючись не показувати цього братові. Його міцні обійми заспокоювали її. Цей чоловік ніколи не приймав відмови. Вони доторкнулися до вікна і повернули назад. Лейсі здавалося, що її кімната десь дуже далеко, і коли вони, нарешті, до неї дійшли, коліно нестерпно боліло. Гантер допоміг сестрі влягтися в ліжко і попередив:

— Тепер ми будемо прогулюватися щогодини, і так аж до вечора. Зможеш це витримати?

— Якщо ти витримаєш, то і я зможу.

— Хороша дівчинка.

Гантер дбайливо прикрив її ковдрою і сів на краєчку ліжка. Погладивши руку сестри, він сказав:

— Твоє обличчя вже має значно кращий вигляд.

— Моє обличчя схоже на котлету до гамбургера.

— Ну, добре. Але як із філейної частини, можливо, вищого ґатунку, щось органічне і природне. Послухай, Лейсі, ми будемо говорити і говорити, аж доки в тебе зовсім сил не забракне на розмови. Вчора я бачився з Майклом, хороший хлопець, він мені про все розповів. Я не знаю всього про розслідування, та, мабуть, і не повинен знати, але мені відомо достатньо. Ви з Г’юго поїхали до резервації вночі у понеділок, щоб зустрітися з інформатором. Але це була пастка, підстава, ви вплуталися у небезпечну історію. Як тільки вас туди заманили, зловмисники задумали вбити вас на своїй території. Зіткнення — це не прикрий випадок. У вас навмисне врізався чоловік у краденому автомобілі, одразу після зіткнення він або той, хто йому допомагав, обшукав вашу автівку і забрав обидва ваших телефони і твій iPad. Потому ці козли зникли у темряві ночі й навряд чи їх коли-небудь знайдуть. Ти мене розумієш?

— Думаю, так.

— Ось як ми вчинимо. Ти спробуєш усе пригадати. Почнемо з того, як ви із Г’юго їхали до резервації. Мене цікавить усе: час, дорога, що ви слухали по радіо, про що говорили. Що ти робила, чекаючи в машині біля казино? Час, розмови, радіо, емайли — усе. Уяви, що ми їдемо у твоїй автівці по шосе