Джо Хілл - Пожежник

— Він убивця, — промовила, чмихнувши, Норма. — Той діджей, якого ви слухаєте. Він убивав таких, як ми. І тепер чваниться цим. Трута-зілля у ваших вухах — ось що він таке.

— Так, — відказала Рене. — Та й тупуватий, щоб ти знала. Ще одна причина його слухати. Що більше ми про нього знаємо, то менш імовірно, що він колись щось взнає про нас. Йому телефонують стукачі, дають вказівки, а цей бевзь усе транслює наживо. Якщо раптом хтось згадає табір Віндем, чи бодай вкаже в цьому напрямі, то ми матимемо фору. Та навіть як не подзвонять, я й так чимало дізналася про кремаційний загін, з яким він водиться, просто уважно слухаючи його передачу. Дізналася, що він складається з вісьмох чоловіків та жінок, двоє з яких — колишні військові, які змогли забезпечити загін важкою артилерією. Щось там п’ятдесятого калібру. Я так зрозуміла, то чимала пукавка. Знаю, що подорожують вони двома автомобілями, фургоном та великою помаранчевою вантажівкою. Ще знаю, що вони мають сканер поліцейських частот, а місцеві правоохоронці здебільшого тільки раді, що...

— Помаранчева вантажівка? — перепитала Гарпер. — Тобто як міська вантажівка?

— Ні, НІ! — на іншому боці кімнати закричала Еллі, з лунким тріском перевернувши розкладачку.

Усі голови повернулися в її бік — окрім Нікової, певна річ, бо він нічого не почув.

Еллі копнула пошарпану валізу, з якої вивалилася на підлогу брудна білизна.

— Чорт! — прокричала вона. — Чорт! Чорт, чорт, чорт, чорт, ЧОРТ!

Усі розмови принишкли. Емілі Вотерман — одинадцятилітнє дівча, якому на своєму малому віку випало пережити власну сім’ю і чиї веснянкуваті руки вкривало гарненьке пір’я драконячої луски, — залізла під ліжко, затуливши вуха руками.

Першою з місця рушила Рене; її кругле приємне обличчя залишалось абсолютно спокійним. За два кроки позаду неї ступала Гарпер.

Рене сповільнилася, наближаючись до Еллі, обачно підступаючи до неї, мов до дикої кішки. Гарпер опустилася навколішки, щоб зазирнути під ліжко Емілі.

— Емілі? Усе гаразд, — промовила Гарпер, тягнучись до неї рукою. А пошепки додала: — Еллі просто бешкетує.

Та Емілі захитала головою і відсахнулася від руки. Гарпер пошкодувала, що не має при собі коробки з-під сніданків із зображенням Мері Поппінс, з цукерками в окремих обгортках і редькою для особливо тяжких випадків.

— Еллі, — промовила Рене. — Щось трапилося?

— Він зник. Він, бляха, зник...

— Що зникло? Що ти загубила?

— Нічого я не загубила. Мій медальйон був під подушкою, а тепер його там нема, бо котрась із вас, суки, його забрала, — вона обвела поглядом підвал.

Емілі нажахано пискнула і відвернулася від простягнутої руки Гарпер. Поміркувавши над тим, чи не краще буде витягнути й обійняти дівчинку, Гарпер вирішила, що це тільки дужче її налякає, тому натомість просто спробувала погладити її по спині.

— Еллі, я розумію, що ти засмучена, але ти мусиш говорити тихіше...

— Ніхера я не мушу.

— ...бо лякаєш найменшеньких. Чому тобі не перепитати Ніка...

— Я його питала. Ти думаєш, я б його не спитала одразу, як взялася шукати п’ятнадцять хвилин тому?

Бліда нитка диму заструменіла з-під ніжки Емілі Вотерман, закутаної у мішкуватий комбінезон.

— Еллі! — вигукнула Гарпер. — Перестань. Емілі, від тебе димиться!

— Будь ласка, Еллі, — промовила Рене, поклавши руку дівчинці на плече. — Ми всі тут відчуваємо на собі постійний тиск, тому цілком природно, що часом хочеться аж вовком вити. Та якби ти сіла біля мене...

— Припини мене торкатися! — заверещала Еллі, струснувши руку Рене. — Ти нічого про мене не знаєш. Ти мені не мати. Моя мати згоріла живцем. Ти для мене ніхто. Ти мені ані мати, ані друг. Лише стерв’ятник, ласий до болю, який кружляє довкола, вишукуючи собі нову здобич. Ось чому весь свій вільний час ти приділяєш читанню дітям. Тобі до смаку їхні маленькі поранені сердечка. Ти живишся їхньою самотністю, наче якийсь вампір. Ти любиш дітей без батьків, бо тоді їм хтось потрібен. Легко прочитати їм оповідку, щоб почуватися особливою. Але ти не особлива. Досить нами живитися.

У підвалі повисла приголомшена тиша.

Гарпер хотіла щось сказати, та їй геть відібрало мову. Вона не була певна, чому саме змовкла: через почуття жаху (вона й уявити собі не могла, що Еллі — така смілива, кмітлива, гарна й весела — може бути настільки жорстокою) чи нищівну хвилю дежавю. Бо коли Еллі заявила, що альтруїзм насправді покликаний себелюбством, а доброта — то лише форма маніпуляції, то говорила вона достоту як Джейкоб. У ній пробудилась та його безжальна сила логіки, яка змушувала людину почуватися наївною та здитинілою через віру в існування добра на світі.

Сама ж Рене піднесла руку, щоб захистити обличчя, наче очікувала, що її вдарять. Вона дивилася на Еллі з німим скривдженим зачудуванням.

Кімната завмерла в очікуванні її відповіді — слово захисту, — коли Нік перетнув приміщення, пролізши між Еллі та Рене. Він тримав картку з результатами «Ятці», показуючи, що написав позаду:

ДВА ЯТЦІ ПОСПІЛЬ!!

Еллі витріщилась на це повідомлення порожнім поглядом. Тоді взяла аркуш паперу з його рук, зім’яла і жбурнула йому в обличчя. Папірець відскочив від лоба й упав додолу.

Нік відсахнувся, наче його штовхнули, і плечем зачепив груди Рене. Гарпер подумала, що їй ніколи не доводилося бачити на чиємусь обличчі стільки неприкритого болю.

Він побіг. До того, як хтось встиг його спіймати, він уже дістався сходів. Біля підніжжя східців хлопчик завагався, востаннє озирнувшись на старшу сестру. Якусь мить він дивився на неї, сповненим зневаги поглядом, у якому бриніла лють, співмірна хіба що з люттю самої Еллі. Як і їхня ельфійська краса, цей дарунок гніву, певно, був сімейною рисою.

Гарпер вигукнула його ім’я, закликаючи почекати. Та, звісно ж, Нік не почув її — не міг почути. Гарпер підвелася, щоб піти за ним, та він вже кинувся сходами угору, грюкнув дверима і щез у снігопаді.

Вона повернулася, розчаровано глянувши на Еллі.

— Що? Що? Маєш що сказати, сестро Ніхто? — запитала в неї Еллі.

— Так, — відказала їй Гарпер, серцем прикликаючи Джулі Ендрюс. — Погана вистава, Еллі. Дуже погана вистава. Знаєш, він теж втратив матір. Ти — все, що в нього лишилося. Посоромилася б. Потому як він викинув два Ятці!

Реакція Еллі шокувала Гарпер понад усе. Її обличчя здригнулося, й вона почала схипувати. Та важко опустилася додолу, спиною до пружин свого перевернутого ліжка.

Після цього раптового прояву поразки сестри Нейборс, Джеймі Клоуз та решта членів неофіційного, безіменного сестринства Еллі — спільноти дівчат-сиріт з поголеними головами — почали стікатися до неї. Навіть Емілі Вотерман похапцем вибралася з-під ліжка і поквапилася обхопити руками Еллі за шию. Дівчата взяли її за руки і повсідалися