SFC-SucharikiFlintCom - Попіл і зорі, SFC-SucharikiFlintCom

«Ось він, твій вибір, дитя Світла, — пролунав у її свідомості Голос — безпристрасний, древній, могутній, як сам Всесвіт. Голос Вежі. — Ти пройшла довгий шлях. Ти заслужила цей спокій. Цей світ — твій, якщо ти його приймеш. Тобі не потрібно йти далі. Не потрібно більше страждати. Не потрібно платити ту ціну, що чекає попереду». 

Ліра заплющила очі, намагаючись впоратися з бурею, що вирувала в її душі. З одного боку — мрія. Здійснена. Батьки. Світ. Спокій. Щастя. А з іншого… Сарн. Його карі очі, сповнені болю й надії. Його незграбні спроби захистити її. Його відчайдушний пошук себе. Їхня спільна дорога, їхній крихкий, але такий справжній зв'язок. 

Вона згадала його слова: «Я… я не дозволю… щоб з тобою… щось сталося. Не після… всього». Він був готовий жертвувати собою заради неї. А вона? Чи готова вона знайти своє щастя ціною його вічних страждань? Залишити його там, у сірому попелі, самого, коли вона так відчайдушно обіцяла бути поруч? 

Ні. 

Її серце стиснулося від нестерпного болю, але рішення визріло — тверде, як алмаз. Вона розплющила очі. Сльози все ще текли її щоками, але тепер це були сльози не тільки туги, а й якоїсь нової, гіркої сили. 

— Я люблю вас, — прошепотіла вона фігурам своїх батьків, і її голос був сповнений безмежної ніжності та прощання. — Я люблю вас більше за життя. І я вірю… я вірю, що ми ще зустрінемося. Але… не так. Це… це не мій шлях. Не наш шлях. 

Вона відступила від них, відчуваючи, як її серце розривається на шматки. Кожен крок назад був тортурою. 

— Мій друг… Сарн… він теж заслуговує на шанс побачити зірки, — її голос набув сталевої твердості. — Він теж заслуговує на зцілення. І я… я не залишу його. Я не можу. Тому що… тому що він тепер частина мене. Як і ви. 

Вона підняла голову, звертаючись не до ілюзорних батьків, а до самої Вежі, до цього всевидячого Голосу. 

— Якщо ціна за цей «легкий» світ — його вічний біль, його незцілена душа, то я відмовляюся! Я обираю боротьбу! Я обираю важкий шлях, якщо він дасть шанс нам обом! Я обираю надію на справжнє, повне зцілення — для світу, для нього, для мене! І я готова заплатити будь-яку ціну! 

У ту мить, коли її останні слова прозвучали, сповнені пристрасті й непохитної рішучості, прекрасний світ довкола неї здригнувся. Квітучий луг, синє небо, зірки, постаті її батьків — усе це почало танути, спотворюватися, немов міраж у розпеченій пустелі. Яскраві фарби змінилися звичною сірістю, аромати квітів — запахом озону та попелу, а голоси — гулом Вежі.