Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

 На мить все в залі управління завмирає: спочатку всім здається, що розірвало екран. Потім тишу пронизує колективний "Ох!". Може не до часу буде сказано, але щось подібне можна було почути в кінозалі під квадрофонічні сцени переслідування в "Термінаторі-3".

Роза підхопилась з місця і кинулася до апаратної урядового зв’язку, крикнувши на бігу щоб не втрачали спостереження за "Персеєм".

В цей час Алек і Віктор втратили дар мови, як тільки побачили грандіозний вибух, що залив яскраво-малиновим світлом перисті хмари над Седаном. Обличчя Алека посіріло, а на Віктора і зовсім боляче було дивитись. Це саме так, хоча видається як штамп. Проста фігура слова,  а товариша з яким ще вчора розмовляли, вже нема.

В свою чергу, корабель "Орфей" (тепер із міжзоряною програмою) почав прискорення, розраховане на вихід до жаданого сузір’я на відстані 8,7 світлових років. Згідно програми зонду, він мав пройти між орбітою Землі і Меркурія позаду Сонця для гравітаційного маневру і вийти на міжзоряну траєкторію. Для астронавта ця ділянка була далеко не з легких. Більше того, вона була надважкою оскільки корабель не мав додаткового екрану захисту від сонячного опромінення і адекватної системи компенсації від перевантаження.

Олексій, побачив віддаляючуюся Землю. Спершу не зрозумів, чому маневри не відповідають очікуваному поверненню. Ув’язнений у програмі автоматичного зонда, не маючи прямого управління, спробував вручну змінити курс. Та протокол доступу заблоковано — система вважає його не пілотом, а внутрішнім технічним модулем. На екрані монітору світився напис: "Виконується автоматична програма польоту[3]". Оцінивши ситуацію і пригадавши настанови інструкторів на випадок надзвичайних ситуацій, він випив подвійну дозу коктейлю, надавши свідомості наказ приспати себе на добу, і включив штатні гідро-компенсатори.

Поки Роза бігла до апаратної, вона усвідомила: так звичайні кораблі під час приземлення не підриваються. За двадцять років вона бачила декілька трагічних випадків. Вибухи бувають лише під час стартів до моменту виходу на орбіту. Згоряння у верхніх шарах атмосфери ― це наче велика сигнальна ракета — майже безшумно. У даному випадку так міг вибухнути лише зонд. Тільки в його рушійному модулі був великий запас ракетного палива. Треба дослідити уламки. З цим поясненням ситуації вона і звернулась до керівництва. Потім зателефонувала Алеку щоб заспокоїти і дати надію. Хоча і розуміла: якщо "Орфей" справний і рушив виконувати маневр біля Сонця, шанси на виживання 50:50. А після ― вони менше одного відсотка через брак запасів кисню, навіть з врахуванням системи регенерації атмосфери і води, яка працює на електроенергії термоблоків мініатюрного ядерного реактору.

Згідно протоколу НАСА на четверту після полудня було призначено розбір "польотів" під головуванням Першого заступника Генерального. Крім керівників відповідних служб, включно з Патріком Грумом і Розою, в них мав взяти участь в ролі відповідача Віктор. Запросили спостерігачем і Алека. Першого дня, як зазвичай, без преси.

Зібралися. Заслухали офіційний звіт Червоної Рози, зведений звіт операторів станцій стеження, керівника сектору моделювання польотів, айтішника, який перевіряв програмні файли, а на останок — Віктора. Спочатку все йшло гладко доки не дійшли до питання, яким чином могла трапитись підміна програм. Слово попросив Алек. Головуючий поморщився, але надав можливість виступити. Алек докладно і аргументовано розповів про фактор Хмари (так і назвав) і ймовірність її хакерства. Після нього виступив Грум. Він одразу звернувся із запитанням до Віктора:

 ― Ось у мене Головний протокол ­― своєрідне слайд-шоу у хронологічному порядку всього, що відбувалося на екранах кожного із задіяних комп’ютерів, моніторів, передавачів і ретранслятора  ExoMars. Нам зараз ваш колега розповів про якесь позаземне "чудо в пір’ях", "фатум в наночіпах". А я вас спитаю про наше земне, грішне: Ви чому не підтвердили команду на оновлення програмних скриптів у ретрансляторі?

       Одразу і до головуючого:

― Було перевірено час проходження пакетів від ЦУПу до супутника і назад. Він був у межах звичайної тривалості: плюс-мінус дві секунди.  Крім цього, хеш-суми файлів не змінено. Це виключає фактор стороннього втручання.

       Головуючий, звертаючись до Віктора:

― Дайте свою відповідь, будь ласка, на запитання пана директора з безпеки.

―  Не підтвердив бо це здалось мені недоречним, адже файли вже було відправлено. Навіщо їх знову поновлювати? ― відповів Віктор.

Підвелась Роза, попросила слово. Мовила, звертаючись до айтішника, мовляв як він оцінить об’єм інформації яку може обробити процесор ретранслятора за дві секунди?

― Розумієте, почав айтішник, хоча ExoMars і належить до дуже старих моделей оснащених транспондерами двадцятирічної давнини, його система дозволяє, в залежності від навантаження, приймати і заносити в бортову пам’ять від одного до десяти мільйонів біт  за одну секунду. Це рівнозначно кількості символів скрипту від 125 тисяч до 1млн 250 тисяч. Довжина скриптів обох програм польоту не перевищувала 22 тисяч символів. Отже за дві секунди можна прийняти і записати відповідні коди не менше п’ятнадцяти разів підряд.

― Таким чином, знову піднялася Роза, питання знято?