Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

— О боги... Циклопи.

І справді, услід за кентаврами, важко гримаючи ногами, йшов батальйон однооких огрів. Чоловіки й жінки, кожний у десять футів заввишки й одягнений у неоковирні обладунки з металобрухту. Шестеро з них, упряжені наче воли, тягли за собою штурмову вежу заввишки з двоповерхівку й оснащену скорпіоном.

Персі схопився за голову обома руками.

— Циклопи. Кентаври. Це неправильно. Усе це неправильно.

Поглянувши на таке військо, будь-хто міг впасти у відчай, але Хейзел відчула, що з Персі відбувається щось інше. У місячному сяйві колір його шкіри здавався особливо блідим, навіть нездоровим, наче всі його спогади намагались повернутись, роздираючи в процесі розум хлопця.

Вона глянула на Френка.

— Треба повернутися на човен. У морі йому стане краще. — Без питань, — промовив Френк. — Їх забагато. Табір... ми повинні попередити табір.

— Вони знають,— застогнав Персі. — Рейна знає.

У горлі Хейзел утворився клубок. Легіон нізащо не переможе таке військо. Якщо вони лише за кілька миль від табору — їхні пошуки приречені. Вони нізащо не встигнуть дістатися Аляски і повернутися назад.

— Ходімо, — квапила вона Френка. — Ну ж бо...

І тоді вона побачила велетня.

Коли той з’явився з-за пагорба, Хейзел не повірила власним очам. Він був більший за штурмову вежу — щонайменше тридцять футів заввишки — з лускатими ногами, як у комодського варана, і блакитно-зеленою бронею вище пояса. Його панцир був утворений з голодних потворних облич — чудовиська з розкритими ротами, які вимагали їжі. Обличчя велетня було людським, а волосся скуйовдженим і зеленим, схожим на морські водорості. Коли він тряс головою, з волосся падали змії. Гадюча лупа — ну й мерзота.

Велетень був озброєний величезним тризубцем і сіткою з тягарцями. Від одного тільки виду цієї зброї у Хейзел стискало в животі. Вона багато разів стикалась із такими бійцями під час гладіаторських тренувань. З усіх відомих їй бойових стилів цей був найбільш хитрим, підступним і небезпечним. Перед нею стояв величезний ретіарій.

— Хто це? — голос Френка тремтів.— Це не...

— Це не Алкіоней, — кволо промовила Хейзел. — Гадаю, це один з його братів. Той, про якого казав Термін. Злакові духи теж про нього згадували. Це Полібот.

Вона не знала, звідки в неї така впевненість, а разом із тим навіть на такій відстані дівчина відчувала могутню ауру велетня. Хейзел пригадала те відчуття, коли вона відроджувала Алкіонея в Серці Землі, — наче поряд із нею стояв потужний магніт, і все залізо в її крові притягувалося до нього. Цей велетень ще одна дитина Геї — породження землі, настільки злобне та могутнє, що має власне гравітаційне поле.

Друзям треба було забиратись. Для такого високого створіння їхня схованка на вершині скелі відкриється як на долоні, якщо воно вирішить подивитись у їхній бік. Та водночас вона відчувала, що от-от станеться дещо важливе. Усі разом вони сповзли трохи нижче по скелі й продовжили спостерігати.

Коли велетень наблизився, одна циклопиня вибігла зі строю й заговорила з ним. Вона була величезною, гладкою і страшенно потворною, у кольчужній сукні, схожій на муму[27], але поруч із велетнем здавалася малям.

Циклопиня вказала на зачинену крамничку на вершині найближчого пагорба і пробурмотіла щось про їжу. Велетень щось їй. відповів так, наче був незадоволений. Циклопиня гаркнула на своїх родичів, і троє з них подерлися слідом за нею на пагорб.

Коли вони вже були на півшляху до крамнички, пекуче світло обернуло ніч на день. Хейзел осліпило. Ворожу армію знизу охопила паніка. Чудовиська репетували від болю та злості. Хейзел насилу розплющила очі. Вона почувалась так, наче вийшла на денне світло з темної зали театру.

— Занадто гарно! — зарепетували циклопи. — Пече око!

Над крамничкою здійнялась веселка. Вона була такою яскравою і так близько. Хейзел ніколи не бачила нічого подібного. Світло виходило з крамниці й пронизувало небо, заливаючи всю місцевість дивним калейдоскопічним сяйвом.

Циклопиня підняла свою палицю й ринула на крамницю. Коли вона вдарила веселку, усе її тіло задимилося. Завивши від болю, циклопиня впустила палицю й кинулась навтіки. Різнокольорові пухирці вкривали її руки та обличчя.

— Жахлива богиня! — заревіла вона на крамницю. — Дай нам смачненького!

Решта чудовиськ оскаженіли. Вони неслись на крамницю, а за мить тікали, обпечені веселковим сяйвом. Деякі кидали каміння, списи, мечі, навіть обладунки, але все згорало в барвистому полум’ї.

Урешті-решт велетень наче отямився, що його військо марнує цілком добротне спорядження.

— Годі! — проревів він.

Не без зусиль, криками, штовханами і стусанами йому вдалось відновити порядок у війську. Коли всі заспокоїлись, він сам підійшов до веселкової крамниці й почав розлючено ходити навколо світлових кордонів. — Богине! — заволав він.— Виходь і здавайся! Ніхто з крамниці не відповідав. Веселка так само блищала.

Велетень здійняв тризубець і сіть.

— Я — Полібот! Схили коліна, і я вб’ю тебе швидко. Вочевидь, нікого в крамниці це не вразило. З вікна вилетів крихітний темний предмет і впав біля ніг велетня. Полібот закричав:

— Граната!

Він затулив обличчя руками. Військо припало до землі.

Коли предмет не вибухнув, Полібот з опаскою нахилився та підняв його.

Він обурено заревів.

— «Дін-дон»[28]? Ти смієш ображати мене «Дін-доном»?

Він жбурнув тістечко назад у крамницю — і воно розчинилось у світлі веселки.

Чудовиська звелися на ноги. Деякі зголодніло бурмотіли: «“Дін-дон”? Де “Дін-дон”?»

— Нумо нападати, — промовила жіночка-циклоп. — Я голодна. Мої хлопчики хочуть смачненького!

— Ні! — випалив Полібот. — Ми і без цього запізнюємось. Алкіоней хоче, щоб ми опинилися в таборі за чотири дні. Ви, циклопи, рухаєтесь неприпустимо повільно. Ми не маємо часу на неважливих богинь!

Він сказав останнє речення у напрямку крамниці, але відповіді не отримав.

Циклопиня гаркнула.

— Табір, авжеж. Помста! Помаранчеві та пурпурні знищили мою домівку. А тепер Мамця Гаскет знищить їхню! Чуєте мене, Лео, Джейсон та Пайпер? Я вас знищу!

Інші циклопи схвально заревіли. Решта чудовиськ їх підтримала.

Усе тіло Хейзел затремтіло. Вона глянула на друзів.

— Джейсон, — прошепотіла дівчина. — Вона билась із Джейсоном. Він досі живий.

Френк кивнув.

—