Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Хейзел приготувалась тікати. Але тієї миті Пшениця повернувся до своєї янгольської форми, тримаючи Сорго, як борець, у шийному захваті.

— Годі! — заволав він на решту. — Мультизлакові бійки заборонені!

Карпої знову стали пухленькими купідоноподібними . піраньями.

Пшениця відштовхнув Сорго.

— Хитра напівбогиня, — промовив він. — Намагається обманом витягти з нас таємниці. Дзуськи, ти ніколи не знайдеш лігво Алкіонея!

— Я і без вас знаю, де воно, — промовила вона з фальшивою впевненістю. — Воно на острові в затоці Воскресіння.

— Га! — глумливо вимовив Пшениця. — Це місце затонуло під хвилями багато років тому. Ти мала б це знати! Гея ненавидить тебе саме за це. Коли ти зруйнувала її плани, вона була змушена заснути знову. На довгі десятиліття! А Алкіоней не міг прокинутися аж до темних часів.

— Вісімдесяті, — погодився Ячмінь. — Жах! Жах!

— Еге, — продовжив Пшениця. — А наша повелителька досі спить. Алкіоней був змушений ховатись на півночі. Він чекає, складає плани. Тільки тепер Гея знову заворушилась. Але вона не забула про тебе, ох, не забула, так само як і її син.

Сорго захоплено захихикав.

— Ти ніколи не знайдеш в’язницю Танатоса. Уся Аляска належить велетню. Він може утримувати Смерть будь-де! Ти змарнуєш роки, щоб його знайти, а у твого бідненького табору є лише декілька днів. Краще здавайся. Ми дамо тобі зерна. Безліч зерна.

Меч Хейзел наче поважчав. Її до смерті лякала перспектива повернення на Аляску, але досі вона хоча б знала, де почати шукати Танатоса. Вона вважала, що острів, на якому вона померла, був знищений не повністю або знову здійнявся з глибин, коли прокинувся Алкіоней. Хейзел сподівалась, що його лігво там. Але якщо острова справді більше не існувало, вона гадки не мала, де шукати велетня. Аляска величезна. Вони можуть шукати десятиліттями — і все одно його не знайти.

— Так от, — промовив Пшениця, відчувши її збентеженість. — Здавайся.

Хейзел стиснула спату.

— Нізащо! — Вона знову підвищила голос, сподіваючись, що він якось дійде до друзів. — Якщо доведеться всіх вас знищити, я це зроблю. Я — дочка Плутона!

Карної рушили вперед. Вони вхопились за каміння й засичали так, наче воно було пекельно гарячим, але все одно почали дертись нагору.

— Зараз ти помреш, — пообіцяв Пшениця, клацаючи зубами. — Відчуєш лють злаків!

Зненацька пролунав свист. Пшениця застиг. Він поглянув на золоту стрілу, яка щойно простромилася в його груди, і розлетівся на пластівці сухого сніданку.

XX Хейзел

Якоїсь миті Хейзел була ошелешена не менш, ніж карної. А потім бозна-звідки вистрибнули Френк і Персі та почали нищити всю рослинність, що траплялася їм попідруч. Френк прошив стрілою Ячменя — і той розсипався на зернятка. Персі рубанув мечем Сорго і кинувся на Просо та Овес. Хейзел зістрибнула вниз і приєдналась до битви.

За кілька хвилин від карпоїв залишились тільки купки зернят та різних злакових сніданків. Пшениця почав відроджуватись, але Персі Дістав з рюкзака запальничку і запалив вогонь.

— Тільки спробуй, — загрозливо промовив він, — і я підпалю все поле. Залишайтесь мертвими. Тримайтесь подалі від нас, або траві кінець!

Френк здригнувся, наче його жахала ця ідея. Хейзел не зрозуміла причини, та все одно кричала, звертаючись до злакових купок:

— Він це зробить! Він божевільний!

Залишки карпоїв рознесло вітром. Френк видерся на скелю й простежив за ними.

Персі згасив запальничку та широко посміхнувся до Хейзел.

— Молодець, що кричала. Інакше ми б тебе не знайшли. Як ти їх так надовго затримала?

Вона тицьнула на камінь.

— Сховалась. За сланець.

— Перепрошую?

— Народе, — покликав Френк з вершини скелі. — Ви повинні це бачити.

Персі з Хейзел поспішили до нього. Щойно Хейзел побачила, на що він дивиться, у неї перехопило подих.

— Персі, світло! Сховай меч!

— Щоб його! — Він торкнувся вістря меча — і Анаклузмос перетворився на ручку.

Знизу марширувало військо.

Там, де сільська дорога розходилася на південь і на північ, луки переходили в неглибоку ущелину. На протилежному боці дороги аж до небокраю простягались зелені пагорби. Цивілізація їх майже не торкнулась, за винятком єдиної крамнички з темними вікнами, що самотньо стояла на вершині найближчого пагорба.

А вся ущелина кишіла чудовиськами — шеренга за шеренгою вони крокували на південь. Їх було настільки багато, і вони були настільки близько, що Хейзел здивувалася: як її крики не почули.

Усі разом друзі припали до скелі. Вони спостерігали, як проходять повз декілька дюжин велетенських волохатих людиноподібних істот, одягнених у рвані кольчуги й шкури, і не вірили своїм очам. У кожного створіння було по шість рук, по три з кожного боку, через що вони виглядали наче печерні люди, які еволюціонували від комах.

— Гігіни, — прошепотіла Хейзел. — Земленароджені.

— Ти билася з ними раніше? — поцікавився Персі.

Вона заперечливо похитала головою.

— Просто чула про них на заняттях із чудовиськознавства у таборі.

Їй ніколи не подобалось чудовиськознавство — читати Плінія Старшого та інших застарілих авторів, які описували легендарних чудовиськ з усіх Кутків Римської імперії. Хейзел вірила в чудовиськ, але деякі описи були настільки навіженими, що вона вважала їх безглуздими вигадками.

А тепер ціле військо цих вигадок марширувало повз неї.

— Земленароджені бились з аргонавтами, — пробурмотіла вона. — А ці, що позаду них...

— Кентаври, — промовив Персі. — Але... це неправильно. Кентаври — гарні хлопці.

Френк поперхнувся.

— Нам у таборі розповідали зовсім інше. Кентаври скажені. Вони тільки те й роблять, що напиваються і вбивають героїв.

Хейзел дивилась, як легким галопом минають їх напівлюди-напівконі. Вище пояса вони були людьми, нижче — рябими конями. На них були варварські обладунки зі шкур та бронзи. У руках істоти тримали списи й пращі[26]. Спочатку Хейзел вирішила, що на головах у нйх шоломи вікінгів. Але потім усвідомила, що з кошлатого волосся стирчать справжні роги.

— Хіба в них мають бути бичачі роги? — поцікавилася вона.

— Може, це особлива порода, — промовив Френк. — Але ми не будемо у них про це запитувати, гаразд?

Персі подивився вдалину і його обличчя