Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Хейзел похитала головою. Вона не знала жодних Лео чи Пайпер у таборі. Персі досі виглядав ослабленим і збентеженим. Якщо ці імена й були йому знайомі, то він цього не виказував.

Хейзел обміркувала слова циклопині: «Помаранчеві й пурпурні». Пурпурний — точно колір Табору Юпітера. Але помаранчевий... Коли Персі прийшов у табір, він був у рваній помаранчевій футболці. Це не просто збіг.

Армія знизу продовжила свій марш на південь, але Полібот стояв віддалік неї, суплячи брови й принюхуючись.

— Морський бог, — пробурмотів він. Велетень повернувся в їхній бік. — Чую морського бога.

Персі затремтів. Хейзел поклала руку на його плече та намагалася притиснути хлопця до скелі.

Жіночка-циклоп, Мамця Гаскет, фиркнула.

— Авжеж ти чуєш морського бога! До моря шапкою докинути!

— Запах сильніший, — наполягав Полібот. — Я народжений знищити Нептуна. Я відчуваю...

Він нахмурився, і повернув голову, скинувши з неї ще пару-трійку, змій.

— Ми вирушаємо чи повітря нюхатимемо? — забурчала Мамця Гаскет. — Мені не дістався «Дін-дон», а тобі не дістанеться морський бог!

— Гаразд, — гаркнув Полібот. — Уперед! Уперед! — Він глянув наостанку на веселкову крамницю, а потім пройшовся пальцями по своєму волоссю. У його руці з’явилися три змії, більші за решту, з білими плямами навколо ший. — Мій подарунок тобі, богине! Моє ім’я Полібот, що означає «ненажерливий». От тобі декілька моїх ненажерливих ротів. Подивимось, чи хтось ходитиме до твоєї крамниці, з такими вартовими на подвір’ї.

Він злісно розсміявся і жбурнув змій у високу траву на схилі пагорбу.

А потім покрокував на південь, струшуючи землю важкими варанськими ногами. Зрештою остання колона чудовиськ минула пагорби й розчинилась у ночі.

Тільки-но вони зникли, сліпуча веселка згасла, наче прожектор.

Хейзел, Френк і Персі залишились самі в темряві. Усі троє дивилися на крамницю по той бік дороги.

— Це було щось, — пробурмотів Френк.

Персі шалено затремтів. Хейзел розуміла, що йому потрібна допомога або відпочинок. Зустріч з армією чудовиськ наче зачепила якісь його спогади, викликала воєнний невроз. Вони повинні відвести його назад до човна.

Проте між ними та узбережжям лежала широченна смуга землі. Хейзел сумнівалась, що карпої довго триматимуться на відстані. Брести втрьох крізь морок аж до човна — безперечно не найкращий план. До того ж їй ніяк не вдавалось позбутися моторошного відчуття, що коли б вона не викликала сланець, то вже була б полоненою велетня.

— Ходімо до крамниці, — промовила Хейзел. — Якщо всередині богиня, можливо, вона нам допоможе.

— От тільки тепер пагорб охороняє зграйка змій, — нагадав Френк. — А ще може повернутись та палаюча веселка.

Вони разом подивились на Персі, який тремтів, наче від переохолодження.

— Ми повинні спробувати, — промовила Хейзел.

Френк похмуро кивнув.

— Ну... богиня, що жбурляє «Дін-дон» у велетня, не може бути зовсім поганою. Ходімо.

XXI Френк

Френк ненавидів «Дін-дон». Ненавидів змій. І ненавидів своє життя, мабуть, навіть більше, ніж «Дін-дон» чи змій.

Видираючись на пагорб, він шкодував, що не може знепритомніти, як Хейзел, — просто впасти в транс і переживати інші часи, наприклад до того, як його відібрали до цих божевільних пошуків, і до того, як він дізнався, що його батько — божественна версія навіженого комбата з надмірним відчуттям власної величності.

Лук і спис шльопали його по спині. Свій спис він теж ненавидів. Тієї миті, коли він його отримав, Френк подумки присягнувся, що ніколи ним не скористається. «Справжня чоловіча зброя». Цей Марс просто недоумок.

Мабуть, сталась якась плутанина. Невже не існує тесту ДНК для дітей богів? Можливо, у божественних яслах його випадково поміняли з одним із Марсових мускулистих малят-хуліганів. Його мати нізащо не зустрічалась би із цим самозакоханим богом війни.

«Вона була природженим воїном, — заперечив йому голос бабусі. — Не дивно, що бог закохався в неї, ураховуючи наше походження. Шляхетна кров. Кров правителів і героїв».

Френк намагався не думати про це. Він ані правитель, ані герой. Він недотепа з непереносимістю лактози, який не здатен захистити друга навіть від пшениці.

Нещодавно отримані медалі, центуріонський півмісяць і «Мурована корона», прохолодою озивались на грудях. Він мав би пишатись собою, але натомість відчував, що отримав їх тільки тому, що його татко залякав Рейну.

Френк не розумів, як друзі витримують його товариство. Персі вочевидь дав зрозуміти, що ненавидить Марса, і Френк чудово його розумів. Хейзел не припиняла поглядати на нього краєм ока, наче боялась, що він раптом перетвориться на надмірно мускулистого придурка.

Френк глянув на своє тіло й зітхнув. Поправка: на надмірно-надмірно мускулистого придурка. Якщо Аляска справді земля поза владою богів, Френк, мабуть, там і залишиться. Він не певен був, що йому є куди повертатись.

«Не скигли, — сказала б його бабуся. — Чоловіки родини Чжан не скиглять».

І вона мала б рацію. Френкові було чим зайнятись. Він мусить закінчити ці пошуки, а зараз це означає, що потрібно дістатись живим до крамниці.

Наближаючись до будівлі, Френк не міг позбутися страху, що крамниця спалахне райдужним світлом і перетворить їх на пару, але будівля залишалась темною. Полишені Поліботом змії, здавалось, зникли.

До ґанку залишилося всього двадцять ярдів, коли в траві позаду них. щось засичало.

— Швидше! — крикнув Френк.

Персі спіткнувся. Поки Хейзел допомагала йому підвестись, Френк уклав стрілу в лук.

Він вистрелив наосліп. Френк гадав, що схопив вибухову стрілу, але це була лише сигнальна ракета. Вона спалахнула помаранчевим полум’ям і зі свистом понеслась крізь траву.

Принаймні стріла виявила чудовисько. У зів’ялій жовтій траві лежала, змія салатового кольору, завдовжки та завтовшки як Френкова рука. Грива білих шипів стирчала довкола її голови. Створіння витріщилось на стрілу, що просвистіла повз, наче розмірковуючи: «Що це в біса було?»

А потім змія витріщилася своїми величезними жовтими очима на Френка. Вона рушила вперед, вигинаючись посередині наче гусінь. Уся трава, якої торкалося чудовисько, жовтіла та помирала.

Френк почув, як друзі піднімаються сходами крамниці. Він боявся повернутись і побігти. Очі зустрілись з очима чудовиська. Змія зашипіла й вивергнула з рота полум’я.

— Хороший страшний плазунчик, — промовив