НМ - Спалення любові до тла , НМ

Егор йшов поруч, його погляд теж був спрямований вперед. Він не міг дозволити собі вагаються, бо вже знав: не можна відступати. Його серце билося рівно, хоча в душі залишалася туга. За останні дні багато що змінилося, і він не був певен, скільки ще зможе витримати ця боротьба. Але одне було ясно: він не міг би це пережити без неї.

Раптом серед тиші їхнього руху з'явився голос — тихий, але чіткий, відгукнувся в глибині їхніх сердець.

— Ви йдете в неправильному напрямку.

Ці слова пролунали з місця, яке здавалося порожнім. Обидва миттєво зупинилися, відчуваючи, як напруга зростає.

— Хто це? — запитала Наталія, погляд її був напружений, а голос — спокійний, але в ньому відчувалася невідома загроза.

— Це не має значення, — відповів голос, який немов розтікався по повітрю, немає точного джерела. — Ви не зможете знайти те, що шукаєте. Цей шлях веде до кінця, і ви це знаєте.

Егор стиснув кулак. Йому було важко розібратися, що саме це означає. Чи це просто хтось намагається їх залякати? Чи, можливо, це було попередженням про щось набагато більше, що лежить попереду?

Наталія мовчала. Вона відчувала, як цей голос проникає в її свідомість, але не могла зрозуміти, звідки він йде, хто стоїть за цими словами.

— Ми знаємо, що робимо, — сказала вона, намагаючись не показувати своєї невпевненості.

— А ви справді так думаєте? — розсміявся голос, і в його сміху звучала зловісна іронія. — Ви ж не розумієте, до чого ви йдете. Ви навіть не знаєте, з ким ви маєте справу.

Наталія і Егор знову стали на поготові. Сила, яка їх оточувала, почала змінюватися. Вона ставала щільнішою, немов якийсь невидимий світ тримав їх у своїх тенетах.

Егор знову дивився на Наталію, зважуючи кожне слово, яке він міг би сказати, але так і не знайшов того, що б вивело їх із цієї пастки. Відчуття, що хтось маніпулює ними, залишалося, але вони не могли дозволити собі втратити контроль.

— Не бійтеся. Це лише початок. Все, що сталося, — це лише пробудження чогось більшого, — продовжував голос.

Наталія і Егор подивилися один на одного, розуміючи, що не можна зупинятися. Вони не знали, що їх чекає попереду, але знали одне: цей шлях був їхнім, і вони мали пройти його до кінця.

— Віримо в себе, — сказав Егор, повертаючи погляд до темряви. — І ми пройдемо далі.

Наталія кивнула, відчуваючи, як їхня енергія сплітається в єдине ціле. Їхній шлях мав ще багато темних куточків і небезпек, але разом вони були сильніші, ніж будь-який ворог, який стояв на їхньому шляху.

І хоч темрява їх оточувала, вони йшли вперед, не зважаючи на голоси, що намагалися їх залякати. Вони були готові до нових викликів, і не дозволяли страху вирішувати їхню долю.

Невідомий голос замовк, але його слова продовжували відлунювати в головах Наталії та Егора. Тиша навколо них стала ще гнітючішою, ніби сама природа оточила їх у ціле поле невизначеності.

— Ми маємо пройти цей шлях, — тихо сказав Егор, перериваючи тишу, але його голос звучав більше, як заспокоєння, ніж впевненість.

Наталія мовчки кивнула. Вона дивилася в темряву, ніби прагнула розглянути, що ховається за її межами. Вона відчувала, як серце б’ється швидше, а думки розбігаються, однак внутрішньо розуміла, що вже немає іншого шляху. Якщо це й була пастка, то вони могли тільки йти далі, бо повернутися назад не було сенсу.

Раптом вперед вискочили постаті, майже невидимі на фоні темряви, і хоча їхні обриси виглядали нечіткими, вони несли в собі загрозу. Це були ті самі тіні, з якими вони зіткнулися раніше. Проте тепер ці тіні рухалися швидше і здавалися набагато могутнішими.

— Це... це не просто. — Наталія швидко повернулася до Егора, її голос набув напруги.

Егор відчув, як його серце сповільнилося на мить, але відразу ж знову набрало темп. Ці істоти не здавалися звичайними супротивниками. Їхня сила була інша, наче вони були частиною цієї темряви, її самою суттю.

Наталія була готова до бою. Вона стягнула з плеча меч, схопила його рукою. Егор робив те саме. Вони повинні були бути готовими до всього. До того, чого навіть не могли передбачити.

Темрява знову занурила їх у глибоку тишу, але натомість з’явилося відчуття того, що їх обступають невидимі погляди, що ті тіні вже готові до атаки. Вони рухалися, не видаючи жодного звуку, але їхня присутність була відчутною в кожному русі.

— Ми повинні діяти разом, — сказала Наталія, не відводячи погляду від темряви.

Егор кивнув, і вони обидва стали в оборонну позицію, готові до найгіршого. Але замість того, щоб атакувати, тіні лише спостерігали за ними, як ловці, які чекають на ідеальний момент для нападу.

Тим часом, Наталія і Егор відчули, як темрява стискає їх все сильніше. Вони були в пастці, і жоден з них не знав, чи зможе вирватися з цієї ситуації живим. Але було одне: якщо вони не залишаться разом, то все, що вони боролися за, буде втрачено.

— Тримайся, — сказав Егор, кидаючи погляд на Наталію.

Відповідь була миттєвою — вона стискала лезо меча ще сильніше. Її очі світлішали від внутрішньої рішучості. Вони все ще були живі, і це давало їм надію. Вони мали шанс, поки діяли разом.

І тоді, як темрява на мить відступила, з'явилося те, на що вони чекали: можливість. Один із супротивників виявив слабкість, і в ту ж мить Наталія і Егор здійснили скоординований удар. Але і цей супротивник не здався так просто — він лише відступив, створивши нову і більш страшну ілюзію навколо них.

— Це ще не кінець, — шепотіла Наталія, підготовлена до нової атаки. Вона відчувала в собі всю ту силу, яку вони здобули на своєму шляху.

І хоча це не була остаточна перемога, вони зрозуміли: битва не закінчена. Вони йшли вперед, і кожен крок вів їх до більшої таємниці, до того, що було приховане в темряві.

Темрява знову оповила їх, але тепер вони вже не відчували такого безсилля, як раніше. Кожен їхній рух був наповнений рішучістю, а разом з тим — відчуттям, що вони вже не одні в цьому світі. Невидимий погляд тіней все ще залишався навколо них, але тепер вони знали: ці істоти — не їхні справжні вороги.