Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

- Граааа! 

Йдучи на поводу інстинктів, проричав я, зупиняючи стрибок ще однієї тварини. Але майже одразу прийшовши до тями, вона напала на мене. Зустрів монстра аперкотом, відкидаючи труп убік. Вдруге вдарити мені не дали, інший гарлак кинувся в ноги, збиваючи на підлогу, ще одна навалилася зверху, і тільки підставлена рука врятувала від миттєвої смерті.

Зовні пролунав передсмертний вереск, відволікаючи монстрів, що дало мені змогу зарядити вільною рукою в скроню навислого пса. Та, що залишилася, схаменулася і кинулася на мене, але була відкинута ударом ноги. Схопилися ми одночасно. Більше ніхто в будинок не заходив, і я, здогадавшись, що сталося, радісно скалився ворогові. Гарлак заричав, кидаючись прямо на мене, нічого нового не придумавши. Відійшовши вбік, з розмаху вдарив хвостом, збиваючи монстра на підлогу, і стрибнувши, вбив його голову зчепленими кулаками в дощату підлогу.

Чуючи накази людей зовні, повалився на спину, важко дихаючи. Руки кровоточили, як і плечі. Усе тіло боліло, і думаю пішло зараження крові через укуси. Сутичка повністю забрала всі сили, але зібравши волю в кулак, доповз до Сайли. Щит давно спав, прогризена нога вже почала підживати, але її обличчя змарніло і зблідло. Вії дрібно тремтіли, вона досі не прийшла до тями.

Полегшено зітхнувши, уткнувся чолом у її плече. Жити буде. Біля входу почулися важкі кроки, і пролунав знайомий голос:

- Що тут відбувається?!

Перевернувшись на спину, я з посмішкою подивився на Лукіса. Лицар спантеличено озирався на всі боки, тримаючи напоготові меч, з-за спини визирала жінка, що мене колись лікувала. Ну так, уявляю, яка картина відкрилася їхнім очам. Обпалений, місцями проломлений будинок, купа мертвих гарлаків. Усередині все в розрусі, і дві живі істоти, одна з яких була вимазана в крові з ніг до голови.

 - Град, як завжди, приходить вчасно, так, капітане? - втомлено запитав я, але схаменувшись, додав. - Огляньте мою супутницю, будь ласка.

Лукіс допоміг мені сісти. А жінка швидко перевірила Сайлу, зробивши вердикт, що її життю нічого не загрожує, банальне виснаження. Утім, заборонивши їй будь-які бойові дії протягом двох декад. А потім лікарка взялася за мене, побачивши лужу крові. Як я свідомість не втратив то, те ще питання. Але на свій подив, після битви навіть відчував прилив сил.

Загін залишився тут до наступного ранку, щоб відстежити ситуацію на території та відновити нічліжку. Град був знайомий зі мною, тому прийняли спокійно, швидко знайшовши заміну зброї, допомагаючи відновити одяг і броню. Халмір навіть гроші не просив, почувши, що частину своєї здобичі віддаю їм. До ранку земля була очищена, будинок частково відновлений, я вилікуваний і нагодований. Сайла ж без проблем змогла прийти до тями, хоч і виглядала виснаженою.

Кумедно було спостерігати, як дехто з Граду намагався допомогти Сайлі або хоча б привернути її увагу. Особливо закутий у лати молодий паладин, який не зводив погляду з дівчини. Але водночас він насторожено поглядав на мене. Чи то побоюючись через магію, чи то щось відчуваючи.

Як я зрозумів, у колі найманців моя персона стала одночасно і символом удачі, і прокляттям. Бо не в перший раз потрапляв в ситуацію, де багато хто загине, а самому вижити. Ось тільки мої союзники не можуть похвалитися таким везінням. Навіть у поточному бою загинув один із намійців, невдало підставившись під щелепи ватажка зграї.

День минув спокійно, нас ніхто не чіпав, я медитував поруч із дівчиною, на випадок якщо їй щось знадобиться. Адже вона соромилася до когось звертатися, маючи справу з незнайомим загоном. Тим паче, коли стільки пильної уваги.

Мене ж рани не турбували, давалася взнаки кваліфікована меддопомога і, можливо, отримана сила від убивства гарлаків. Адже перевіряючи запас мани, зрозумів, що він трохи зріс. За відчуттями це була єдина зміна.

Заради цікавості зайшов у вікно персонажа, яке не змінювалося з моменту зникнення зв'язку. Ще й не бачив причин заглядати в меню, більше покладаючись на власні відчуття.

- Що за... - Сайла стрепенулася на мої слова, здивовано нахиливши голову. Але я просто махнув рукою, вдивляючись у дані.

«Раса: Карашець. Вік: 24

Професія: чаклун темряви

Клас: маг

Сила: межа людських можливостей

Спритність: межа людських можливостей

Розум: одержимість

Обсяг мани: нижче середнього

Ядро магії: слаборозвинене

Магічна сила: середня»

Дані оновилися і що за одержимість?! Чому я раніше цього не бачив? Зміна сили та спритності відійшли вбік, погляд прикипів до розуму. І були в мене підозри, що цей напис з'явився нещодавно, адже місяць тому, нічого подібного не було, коли я мигцем переглядав характеристики. Чорт, доведеться точно до храму йти по поверненню в Ламар.

Я кинув погляд на Лукіса, але похитав головою. Не варіант, є всі побоювання, що він мені голову відрубає відразу. Особливо дізнавшись про шепіт і жахіття. Краще вже зі священиками поговорити.

Надвечір відчув легкий дискомфорт на загривку, а за кілька миттєвостей відчуття погіршилися, аж поки зовсім не перетворилися на пекучий біль. Закричавши, я рукою доторкнувся до шиї, не розуміючи, що відбувається. Чіп! Нагрівшись, саме він завдавав нестерпного болю, який зводив з розуму. Наплювавши на все, зірвав його, залишивши кровоточиву рану на шиї.