IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

В її серці вже була готовність діяти. Вона відчувала, як її кров кипить під впливом магії. Всі ці роки вона не підозрювала, скільки насправді лежить під поверхнею. І зараз вона намагалася не дати страху викинути її з цього шляху.

— Ми не можемо відступити, Артеме, — сказала Олена, її голос був твердим і рішучим.

Артем подивився на неї. Його погляд був сповнений того ж страху, але й відданості. Вони не могли залишити Київ на волю цих темних сил, навіть якщо це означало жертвувати всім.

Вони крок за кроком наближалися до Марини, відчуваючи, як весь простір наповнюється напругою. І ось перед ними з’явився великий круг, вибитий прямо в камені храму. У його центрі було темне, поглинуте туманом місце, яке здавалось віддзеркаленням іншого світу. Кров відчувала це — магія почала вступати у контакт.

Марина підняла руки вгору.

— Ми відкриваємо портал. Це не просто подорож. Це шлях у саму глибину Києва, в його серце. Пам'ятайте: щоб побачити істину, ви повинні пройти через це разом, не розриваючи зв'язок.

Олена відчула, як її серце починає вибухати від емоцій, змішання почуттів. Любов, страх, рішучість — все це одразу. Вона не могла дозволити страху перемогти її.

Вона подивилась на Артема. Він відповів їй поглядом, що не потребував слів. Це був момент, коли все, що їх поєднувало, ставало потужнішою силою, ніж будь-яка магія, ніж будь-яка небезпека.

Круг почав світитися, і темні тіні навколо них стали рухатися, як живі істоти, що прагнуть захопити все навколо. Олена взяла Артема за руку і затримала подих.

— Ми готові, — сказала вона твердо, навіть якщо не була на 100% впевнена. Але цей шлях був їхнім шляхом, і вони не могли зупинитися.

Відновлена магія, що народжувалась в храмі, почала поглинати їх. Олену віднесло в темряву, і вона закричала, але звук поглинула темрява. Зараз вже не було відступу, вони переходили межу.

Час зупинився.

Істоти, які колись спокійно існували в тіні старовинних вулиць Києва, прокинулись. Тіні, які ніколи не забували, тепер ставали могутніми і неспинними. Вони почали обвивати храм, і з кожним новим кроком Олени і Артема все більше втрачається відчуття часу та простору.

Марина стояла позаду, виголошуючи невідомі слова, що лунали в її голосі мов ехо, що відбивалось від кожного каменю цього древнього місця. І хоча всі ці ритуали, які вона виконувала, були частиною стародавньої магії, Олена відчувала, що вони залежать не тільки від сил, а й від її внутрішнього бажання.

В темряві, що окружала храм, тіні почали набирати форми, як живі. Це були не просто звичайні привиди. Це були частинки Києва, що ожили — міфічні створіння з минулого. Вони рухались, кидали на Олену і Артема злі погляди.

— Не бійтеся. Ті, хто прийшли сюди, повинні пам'ятати: навіть тіні мають душу, і тільки той, хто пройде цей шлях, стане частиною Києва назавжди.

Звуки змішалися з магічними колами, що заповнювали храм, відображаючи початок останньої битви, битви, що розкриє таємниці Києва і самих героїв. Артем стискав руку Олени ще міцніше, намагаючись відчути її підтримку в тому хаосі.

— Ми не здаємось, — сказав він, але ці слова прозвучали для нього більше як нагадування самому собі.

І ось, світло у центрі кола яскраво вибухнуло, і темрява, що їх оточувала, стала ще темнішою, немов невідоме начало намагалося поглинути все. Київ, цей могутній і загадковий, був готовий показати своїм героям, що справжня сила не в магії, а в самому серці.

Але чи вистачить у них сили пройти через це?