IrenStasiuk - Місто під чарами, IrenStasiuk

Розділ 18. Вогонь і тіні Київських ночей

 

Темрява навколо них почала здаватися живою. Вона ковзала і змінювала форму, ставала то туманною, то різко матеріалізувалася у вигляді темних фігур, які тягнули свої руки, прагнучи захопити кожного з них. Олена відчула, як її серце б’ється шалено, але всередині зростала не лише тривога, а й невідоме відчуття сили. Магія змішувалась з її емоціями, і хоча вона більше не могла контролювати свої рухи, щось всередині підказувало, що це не просто її страх — це був виклик. І вона його приймала.

Артем стояв поруч, його рука міцно тримала її, і хоча зовні він виглядав стримано, Олена знала — всередині він горів так само, як і вона. Їхні серця билися в унісон, наповнені рішучістю, навіть коли тіні навколо них погрожували поглинути світло їхніх душ.

— Ми не залишимо цей світ у темряві, — сказала Олена, її голос був спокійним, але пронизаним відвагою.

Артем подивився на неї, і в його очах була така рішучість, що Олена відчула, як їхня зв’язка стає міцнішою, ніж будь-коли.

— Ми разом. Ми зможемо. — його слова були достатньо, щоб впевненість охопила їх обох.

В ту ж мить з темряви виринуло кілька фігур, обвитих чорними шатами. Вони рухалися мов тіні, плавно, зловісно, з цілим рядом очей, що горіли в темряві, як маленькі вогники. Це були створіння з темних часів Києва, коли магія була частиною кожного куточка міста, коли темні сили правили вулицями і мостами.

Одне з цих створінь, здається, було вищим за інших — його очі палахкотіли червоним, і воно наближалося до них із незвичайною швидкістю.

— Ви думаєте, що можете змінити хід історії Києва? — голос, що лунали від цього створіння, звучав як низьке мурмотіння з самих глибин.

Олена і Артем залишалися спокійними, але кожен крок наближався до кульмінації. Їхнє серце билося в ритмі бойового ритуалу, і Олена відчула, як сила цього міста прокидається в її грудях.

— Ми маємо змінити це. Ми маємо довести, що навіть у темряві можна знайти світло. — її слова звучали твердими, і вони відлунювали в глибині храму.

Тіні знову почали рухатися, наближаючись до них, але раптово всі вони замерли. Це була магія, яка йшла від самого Києва, від його стін, від кожної вулиці, кожного каменя. Вона була стародавньою, настільки, що не мали сили ані тіні, ані зловісні сили, що намагалися зупинити їх.

Марина, що стояла в стороні, тепер була зосереджена, її тіло вібрувало від напруги. Вона виглядала не просто стомленою — вона була на межі виснаження. Але її погляд був непохитним.

— Відкриття порталу… це не просто шлях у Київ. Це шлях у саму глибину нашого існування. Якщо ми пройдемо через це, ми змінимо не лише це місце, а й самих себе. — її голос був схожий на ману, яка проникала в кожну клітину тіла.

Олена не могла не відчути: це було більше, ніж просто битва за місто. Вона була частиною чогось більшего, ніж навіть сама магія.

Тіні знову почали рухатися. Вони стали агресивнішими. Одне з них вибухнуло на їхні очі, і перед Оленою та Артемом розцвіла стіна темної магії, яка поглинула простір навколо них. Вона була важкою, як камінь, і здавалось, що кожен її подих забирає з собою останні залишки світла.

Але Олена не відступила. Вона потягнула Артема за собою, відчуваючи, як його сила зливається з її власною. Їхні серця билися в унісон, і в кожному порухові був зростаючий спалах. Вони зрозуміли: цей момент стане вирішальним не лише для Києва, а й для них самих.

Вони стояли разом, готові зустріти цей крок у невідоме. Відчуття сили було на піку — і, здається, саме зараз вони були на межі того, щоб змінити не лише своє майбутнє, а й майбутнє цього міста, яке вони обожнювали і яке стало частиною їх самих.

Тіні не відступали. Вони обвивалися навколо, ковзаючи по кам'яних стінах і залазили в найменші тріщини, заповнюючи кожен сантиметр простору темрявою. Олена відчула, як холод проникає в її кістки, і здавалося, що навіть повітря стало важким, немов його не вистачало для кожного вдиху. Її серце, однак, не здавалося — воно билося так сильно, що Олена почувала, як це відчуття заповнює кожну клітину її тіла.

Артем стояв поруч, але його погляд був зосереджений на чорних фігурах, що наближалися. Його рука міцно тримала її, і Олена відчула, як через цей контакт через весь його корпус проходить тепла, майже вогняна енергія. Вона дивилася в його очі і бачила в них не страх, а рішучість. Його погляд був зосереджений і твердо спрямований на темряву, як на ворога, якого вони мали здолати разом.

— Ми можемо це зробити. Не забудь, ми — частина Києва. — Він прошепотів це так, ніби намагався впевнити не лише її, а й себе.

Ці слова були як підбадьорення, яке потрібно було для того, щоб підняти свій дух. Олена знову поглянула на нього, і в її серці спалахнула надія. Вона зробила глибокий вдих, відчуваючи, як ця надія пробивається крізь темряву, наповнюючи її новою силою.

Тіні наближалися, і між ними, немов частина цих зловісних створінь, почала виринати якась потужна аура. Вона була настільки інтенсивною, що навіть повітря навколо них ставало електричним, його можна було буквально відчути на шкірі, ніби у ньому ховається блискавка.

— Ти думаєш, що твоя магія переможе нас? — голос, який виходив із темряви, був глухим і зловісним. Це був голос того самого створіння, яке було найбільшим і найстрашнішим серед усіх.

Олена зрозуміла, що не варто витрачати час на розмови. Темрява була настільки глибокою, що навіть їхні слова не мали ваги в її безмежному океані. Все це було лише випробуванням.

— Магія Києва... це не просто сила, це частина його душі. — Вона вимовила ці слова твердо, хоча її голос трохи тремтів від напруги. — І ми не допустимо, щоб вона була поглинута темрявою.

Артем стиснув її руку ще міцніше, і разом вони крок за кроком почали наближатися до темних фігур. Це було не просто рішення, це було більше, ніж боротьба — це була їхня спільна доля, і кожен крок в цю темряву став частиною їхньої історії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍