Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кері задумливо кивнула:
— Ага, ти, мабуть, з тих, хто говорить про своє какао так, що всі хочуть спробувати.
Емі видихнула з полегшенням і засміялася:
— Ну, тепер і ти зрозуміла, чому всі так про нього говорять.
Аорон підняв чашку, приховуючи усмішку, ніби підтримуючи її історію. Він спостерігав, як Емі вміло викрутилася, і внутрішньо захоплювався її кмітливістю.
— Отже, Кері, як какао? — поцікавилася Емі, намагаючись швидко змінити тему.
— Дуже смачне, — сказала та, пригубивши напій. — Але наступного разу зробиш його спеціально для мене, а не випадково, добре?
Емі кивнула, відчуваючи, як ситуація повертається в спокійніше русло, але подумки дякувала своїй швидкій реакції.
Емі якраз збиралася зробити ще одну порцію какао, коли її телефон завібрував на столі. Вона швидко поглянула на екран і застигла — це був Артур.
Вона швидко натиснула “скинути виклик” і спробувала виглядати спокійною, але телефон задзвонив знову.
— Хтось наполегливий, — зазначив Аорон, піднімаючи погляд на неї. Його голос звучав рівно, але в очах промайнув ледь помітний інтерес.
— Нічого важливого, — відповіла Емі, намагаючись говорити максимально байдуже, проте її рука тремтячим рухом знову відхилила виклик.
— Хто це? — запитала Кері, допиваючи какао.
— Просто знайомий, — поспіхом відповіла Емі, але відчувала, як погляд Аорона зупинився на ній.
— Знайомий, який так хоче тебе почути? — спокійно додав Аорон, і хоча його тон залишався стриманим, у ньому відчувалася настороженість.
Емі відчула, як починає нервувати.
— Я розберуся, — сказала вона, ховаючи телефон у кишеню.
Аорон підняв чашку какао, але його погляд говорив більше, ніж слова. Він щось запідозрив, і це явно насторожувало його.
Аорон зробив ковток какао, поставив чашку на стіл і раптом перевів розмову в інше русло:
— Ти знаєш, Емі, я от подумав… Ми давно не тренувалися разом. Як щодо пробіжки завтра вранці?
Емі здивовано глянула на нього:
— Пробіжки? Завтра? — Вона намагалася зрозуміти, чи це спонтанне запрошення, чи щось, що Аорон продумав заздалегідь.
— Чому б і ні? — його голос звучав невимушено, але погляд, що зустрів її, був чітким і прямим. — Тобі потрібно трохи розслабитися. Ми обидва знаємо, що тренування допомагають позбутися зайвих думок.
Кері підтримала ідею:
— О, це чудово! Емі, ти ж любиш спорт! І я чула, що ранішні пробіжки — це сила.
Емі трохи вагалася, але вирішила погодитися, аби не викликати підозр:
— Гаразд, звучить непогано. Тільки не дуже рано, добре?
Аорон усміхнувся:
— Домовилися. Скажімо, о восьмій? Я заберу тебе.
— Добре, — погодилася Емі, хоча її думки все ще блукали навколо дзвінків Артура і напруженого погляду Аорона.
Кері захоплено додала:
— Якщо ви двоє збираєтеся тренуватися, можливо, я теж приєднаюся?
Аорон злегка підняв брови, його усмішка ледь помітно затрималася:
— Давай спочатку побачимо, чи зможе Емі витримати мої темпи.
— Виклик прийнято, — відповіла Емі, намагаючись змінити тему і відволіктися від своєї напруженості.
Аорон кивнув, і хоча розмова стала легкою, його уважний погляд говорив про те, що він не залишив питання з дзвінками Артура поза увагою.
Емі піднялася з-за столу, виправдовуючись:
— Я на хвилинку, до вбиральні.
Аорон лише коротко кивнув, але його погляд уважно стежив за нею.
Закривши за собою двері, Емі дістала телефон і швидко набрала повідомлення:
Емі: “Це був Артур. Я не хочу з ним говорити після того, що він зробив. Просто не знаю, як реагувати на ці дзвінки.”
Її пальці трохи тремтіли, коли вона натиснула “надіслати”. Через кілька секунд телефон завібрував від відповіді:
Аорон: “Хочеш, щоб я допоміг розібратися з ним? Тобі не обов’язково все тримати в собі.”
Емі відчула, як її серце трохи стиснулося. Вона знала, що Аорон міг би втрутитися, але боялася, що це тільки ускладнить ситуацію.
Емі: “Ні, я впораюся. Просто хотіла, щоб ти знав. Дякую за пропозицію, але, будь ласка, не турбуйся про це.”
Аорон: “Я не можу не турбуватися, Емі. Якщо він знову дзвонитиме, скажи мені. Добре?”
Емі затримала дихання, розглядаючи ці слова. Їй стало трохи спокійніше, знаючи, що він готовий підтримати її, навіть якщо вона не хоче це визнавати.
Емі: “Добре. І дякую. Але зараз я повернуся, а то Кері запідозрить щось.”
Аорон: “Я тримаю все під контролем. Чекаю тебе за столом.”
Емі сховала телефон і поглянула на своє відображення в дзеркалі. Вона взяла кілька глибоких вдихів, привела себе до ладу і повернулася до кухні, де Кері сміялася з якоїсь історії, а Аорон виглядав спокійним, але його погляд коротко зустрів її, мовляв: “Я тут, якщо що.”
Коли Емі сіла за стіл, Кері, нічого не підозрюючи, продовжувала розповідати історії про їхній університет і майбутню вечірку.
— Емі, до речі, ти вибрала, що вдягнеш завтра? Бо я хочу, щоб ми виглядали бомбезно! — запитала Кері, сяючи енергією.
Емі змусила себе посміхнутися:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це наш секрет..татусь, Верефрі», після закриття браузера.