Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

поїдем у степ гуляти, а де моя волівня.

А й у мене волівня — тільки один бугаєць,

Не журися, серце-дівчино, я й сам молодець.

Ой дівчино моя, сідай, серце, на коня,

А й та поїдем у степ гуляти, а де моя отара.

А у мене у отарі тільки один баранець,

Ой не журися, серце-дівчино, я й сам молодець.

Ой дівчино моя, сідай, серце, на коня,

Ой та поїдем у степ гуляти, а де мої табуни.

А й у мене у табуні тільки один жеребець,

Ой не журися, серце-дівчино, я й сам молодець.

КОЗАЧЕНЬКУ МОЛОДИЙ

  Козаченьку молодий,

  Веди коня до води,

  Де трава, і вода,

  І дівчина молода.

  Ой там коня напоїш,

  З дівчиною постоїш,

  І коника напасеш,

  І дівчину підманеш.

  — Через греблю стежечка

  [Та] до мого сердечка;

  Кличу, кличу — не чує,

  Нехай здоров ночує.

  Через греблю вода рине,

  Вийди, серденько, до мене.

  Коли любиш — люби дуже,

  А не любиш — не жартуй же!

  Не завдавай серцю туги:

  Не ти будеш — буде другий.

  — Не велика серцю туга,

  Не ти будеш — буде друга.

  — Козаченьку, лихо-ма!

  — Дівчинонько, за що, га?

  — А за теє, що чуєш,

  Що з іншими ночуєш.

  — А хто бачив, а хто чув.

  А хто в мене вночі був?

  Була в мене дівчина

  З каренькими очима,

  З чорненькими бровами,

  З вірненькими словами!

НЕ ТОПИЛА, НЕ ВАРИЛА, А У ХАТІ ДИМНО

Не топила, не варила, а у хаті димно,

Ой я піду із сього села, комусь буде дивно.

Не топила, не варила, а й у хаті душно,

Ой я піду із сього краю, комусь буде скуплю.

Не топила, не варила, на припічку жар, жар,

Ой я піду із сього краю, комусь буде жаль, жаль.

Не топила, не варила, на припічку каша,

Ой прощайте, мої подруженьки, тепер я не ваша.

Не топила, не варила, а рибка печеться,

Десь мій милий чорнобривий шляхом волочеться.

Йшли корови із дуброви, а овечки з поля,

Не плач, не плач, дівчинонько, край козака стоя.

Не плач, не плач, дівчинонько, рута зелененька,

Сей покине, другий буде, — ще ти молоденька.

Сей покине, другий буде, [другий буде кращий],

А той буде у болоті над чортами старший.

ОЙ ВИЙДУ Я ЗА ВОРОТА — ГУЛЯЮ, ГУЛЯЮ

Ой вийду я за ворота — гуляю, гуляю,

Як білая лебідонька по тихім Дунаю.

Ой вийду я за ворота та зніму каблучку,

Як не хочеш мене сватать, сватай мою сучку.

Моя сучка брикливая, гірше твого хорта,

Як я тебе заплюю, то будеш ти в чорта.

Ой місяцю-перекрою, не світи нікому,

[А] засвіти миленькому, як піде додому.

— Ой засвіти, Боже, восковую свічку,

Поки я перебреду Дунай — бистру річку.

ОЙ ТИ, ДУБЕ КУЧЕРЯВИЙ, І ВЕРХ ТОБІ РЯСЕН

Ой ти, дубе кучерявий, і верх тобі рясен,

Ой [ти] мені, вражий син, словами не страшен.

Слова твої ласкавії, а чортова думка,

Як [я] тебе заплюю, то буду голубка.

Ой голубе-голубничко високо несеться,

Перечула через люди, вражий син сміється.

— Смійся, смійся, [вражий сину], за сміх тобі буде:

Труситиме сім рік трясця і смерті не буде.

Болітимеш, хворатимеш, смерті бажатимеш,

У своєї матері пити прохатимеш:

— Ой дай мені, моя мати, холодної води,

Достав же я у дівчини великої біди.

Стоїть дівка на порозі, бровами моргає,

Молодому козакові жалю завдаває.

У КОЗАКА КУДРІ В’ЮТЬСЯ

  У козака кудрі в’ються,

  А в дівчини сльози ллються,

  Кудрі в’ються од радості,

  Сльози ллються од печалі.

  Нехай ллються дрібні сльози,

  А я піду в густі лози,

  В густі лози й у берези,

  У вишневенький садочок

  Соривати ягодочок.

  Соривала — не нарвала,

  Соловеєчка піймала,

  Та принесла додомочку,

  Та пустила у кліточку,

  Повісила на кілочку,

  На шовковому шнурочку,

  Повісила у кімнаті,

  Сама сіла на кроваті,

  Як він буде щебетати.

  — Соловеєчку маленький,

  В тебе голосок тоненький,

  Скажи мені, де миленький.

  Скажи мені шлях-дорогу,

  Куди їхати до роду,

  [Ой] до роду, до родини,

  До вірненької дружини?

ТА ВЖЕ НЕ ХОДИТИ ЯРОМ ЗА ТОВАРОМ

Та вже не ходити яром за товаром,

Та вже не стояти з козаком Іваном.

Та вже ж не ходити, куди я ходила,

Та вже ж не любити, кого я любила.

Та [вже ж] не ходити пішки по орішки,

Уже минаються дівоцькі насмішки.

— Купи мені, Ваня, зелену запаску,

Щоб [я] не забула, який ти на ласку;

Купи мені, Ваня, червоне намисто,

Щоб я не забула, який ти намісний;

Купи мені, Ваня, шовковий платочок,

Щоб я не забула, який твій голосочок;

Купи мені, Ваня, баєвую юпку,

Щоб я не забула, який ти на думку.

Як поїхав Ваня в велику дорогу,

Та покинув милу чорноброву.

ЙШЛИ КОРОВИ ІЗ ДІБРОВИ, А ОВЕЧКИ З ПОЛЯ

Йшли корови із діброви, а овечки з поля,

Ой плакала дівчинонька, край козака стоя:

— Ой куди ти, козаченько, од’їжджаєш,

Ой ти мене, молодую, кому вручаєш?

— Вручаю дівчиноньку Господу Богу,

А сам піду, сам же поїду Дніпром за водою.

— Ой коли ж тебе, козаченько, в гості ожидати?

— Ожидай, дівчинонько, тоді у гості,

Як поросте зелена травиця у тебе на помості.

Росла, росла зелена травиця, та вже похилилась,

Ждала, ждала дівчина козака, та вже ізжурилась.

Ой