Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

— Не потурай, дівчинонько, що я нарядився;

Я за сюю пару жупанів сильно задолжився:

Сім день іти молотити, три дні погонити,

Що дав козак пару жупанів сей день походити.

Я ЖИТА ТА НЕ СІЯЛА — САМО ЖИТО РОДИТЬ

Я жита та не сіяла — само жито родить,

Я козака та не чаровала, сам до мене ходить.

Ой я його та не чаровала, хіба моя мати,

Брала пісок із-під білих ніжок

Козаченька чаровати.

Ой не чаруй, та моя нене, козака до мене,

Була слава, стали поговори на тебе й на мене.

А я тую та чорну хмару пером розмахаю,

Перебула усі поговори, перебуду й славу.

ОВЕЧЕЧКО-КОСМАШЕЧКО

Овечечко-космашечко,

Хто ж тебе напас, моя Машечко?

Мати стара, сестра мала,

А я, молоденька, кросна ткала.

Чопки гнуться, нитки рвуться,

А за мене, молодую, женихи б’ються.

Нехай б’ються, побиваються

Да на мене, молодую, женихаються!

ОЙ ЩО ТО ЗА МАРУСЯ

Ой що то за Маруся,

Що я її вірно люблю

Та й зайняти боюся.

Тим я до неї не горнуся,

Що слави боюся.

Тим я не займаю,

Що сватати маю,

А що сватати маю.

Коли б мені, Господи,

А вечора дождати,

Пошлю хлопців, всіх молодців

До Марусі гуляти;

А сам стану під віконце, —

А що буде казати,

Ой що буде Марусина

Моїм хлопцям казати.

Марусина-серденько

Все по світлоньки ходить,

Марусина-серденько

Слово, речі говорить:

— Ой є у мене два садочка,

Та не на однім не родить.

Ой є у мене два миленьких,

Та не один не ходить.

Пересаджу сад вишневий,

Та він буде родити.

Перекажу миленькому,

То він буде ходити,

Марусину-серденько

А вірно любити.

ВІДБИЛА ЩУКА-РИБА ВІД БЕРЕГА РЯСКУ

Відбила щука-риба від берега ряску,

Потеряла дівчинонька від козака ласку.

— А я тую дрібну ряску заберу в запаску,

Таки трму козакові підійду під ласку.

— Підійшов я під віконце, мати горох варить,

Горох варить, серце в’янеть, на улицю барить.

— Якби тобі, мій миленький, сестриця варила,

Вона б тебе на улицю та й не забарила б.

ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА ТА Й НА КОСОВИЦЮ

Виряджала мати сина та й на косовицю,

Зачесала чорні кудрі аж на потилицю.

— Я думала, мій синочку, що будеш косити,

Аж ти кинув косу в росу, зачав голосити.

— Коли б же ти, мати, знала, що то за досада,

То б ти мене оженила, щоб була одрада.

— Женись, женись, мій синочку, бери, синку, любку,

Жалуй її, мій синочку, як голуб голубку.

ДАВНО ДУБА ІЗРУБАЛИ, ПЕНЬОК ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ

Давно дуба ізрубали, пеньок зелененький;

Давно вдова завдовіла, синок молоденький.

— Ой вдово, вдовонько, научай свого сина,

Як не будеш научати, будем чаровати.

— Очарую руки й ноги і карії очі,

Щоб не ходив до дівчини темненької ночі.

Божилась удівонька, перед паном стоя:

— Ой далебі, добродію, ночує син дома.

Що з вечора постіль стеле, к світові лягає,

Не раз, не два у дівчини чобіт одбігає;

Не так чобіт, не так чобіт, як сивої шапки,

Та й у тої дівчиноньки, в своєї коханки.

Не так шапки, не так шапки, як білої юпки,

Та й у тої дівчиноньки, в своєї голубки.

ЧИ Я ПЛИЛА, ЧИ Я БРЕЛА, ЧИ МЕНЕ ПІДЛИТО

Чи я плила, чи я брела, чи мене підлито,

Чи той козак не став любить, чи його одбито?

Одбивала щука-риба од берега ряску,

Потеряла дівчинонька од козака ласку.

А я тую дрібну ряску беру на запаску,

Таки тому козакові підійду під ласку.

Враждують вражі люди,

Що вдовин син дома не ночує.

Божилась вдівонька, перед паном стоя:

— Далебі, добродію, син ночує дома.

А з вечора постіль стеле, а в світі лягає,

Не раз, не два у дівчини чобіт одбігає.

Забув чобіт, забув юпку у дівчини-любки,

Забув люльку, забув шапку у дівчини Гапки. 

ОЙ ВОЛИ МОЇ ТА ПОЛОВІЇ, ЧОМУ Ж ВИ НЕ ОРЕТЕ

Ой воли мої та половії, чому ж ви не орете?

Ой літа мої молодії, чого ви марно йдете?

Ой заржи, заржи, вороний коню, на круту гору йдучи,

Та згадай, згадай, серце-дівчино, сніданнє готуючи.

Як готувала, тяжко вздихала, жалібно заплакала:

— Ой десь мій милий, голубонько сивий, на воронім коню їде.

Ой заржи, заржи, вороний коню, на круту гору йдучи,

Та згадай, згадай, серце-дівчинонько, вечерю готуючи.

Як готувала, тяжко вздихала, жалібно заплакала:

— Ой десь мій милий, голубонько сивий, на воронім коню ще.

Ой на волика все налигачі, а на коника пута,

Ой якби не ти, серце-дівчино, то не був би я тута.

Ой на волика все налигачі, а на коника узди,

Ой якби не ти, серце-дівчино, не терпів би я нужди.

ОЙ У ПОЛІ ВЕРБА, ПІД ВЕРБОЮ ВОДА

Ой у полі верба, під вербою вода,

Там дівчина воду брала, сама й молода.

Ой дівчина од води, а козак до води:

— Ой дівчино молода, ой дай коню води.

— Ой рада б я подождать та конику води дать,

Зимная роса, дівчина боса — ніженьки щемлять.

— На кілочку рушнички, та й обмотай ніжечки,

Як дождемо той осені, куплю башмачки.

— Ой купуй ти собі, а не будеш ти мені,

Єсть у мене отець і матуся та й куплять мені.

— Ой дівчино моя, сідай, серце, на коня,

Та