Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

Є у мене криниця под перелазом,

Умиємось, козаченько, обоє разом.

Є у мене хустина, шовком вишита,

Утремося, козаченько, хоть буду й бита;

Хоть буду й бита, то знаю, за що,

За тебе, козаченько, не за ледащо.

КОЛИ Б, МОЯ МИЛА, ТА ЧОВНИЧКО, ТА ВЕСЕЛЕЧКО

— Коли б, моя мила, та човничко, та веселечко,

Сів би, поїхав на той бережочок до дівчини, моє сердечко.

— Нащо ж тобі, козаченько, та човен та веселечко?

Стань, подивися здалека на мене, козаченько, моє сердечко.

— Ой як мені, дівчинонько, здалека на тебе подивитися,

Лучче обняти свою головоньку та в річку утопитися.

Не дай мені, моя мати, ні снідати, ні обідати,

Звели ж мені, моя мати, коня сідлати та до дівчини поїхати.

Лугом іду, коня веду, ви, луженьки, розвивайтеся,

Селом іду та плачу, ридаю, вороженьки, утішайтеся.

КОЛО МЛИНА, КОЛО МЛИНА ЧЕРВОНА КАЛИНА

Коло млина, коло млина червона калина,

Десь тая дівчина, що мене любила.

Любила, любила та й причаровала,

Вивела кониченька, взяла й осідлала

Та винесла рибку та ще й хліба скибку:

— На ж тобі, мій милий, та й вечеряй швидко,

Вечеряй швидко та й їдь у дорогу,

Коли тобі завгодно, ночуй ізо мною,

Єсть у мене батько, єсть у мене мати.

— Рад би я, серденько, з тобою ночувати,

Єсть у мене жінка, єсть у мене діти,

Рад би я, серденько, до тебе летіти.

Ой ти, дівчино, горда да пишна,

Чом ти до мене пізненько не вийшла?

— Як мені, серце, до тебе ходити,

Хотять дороги тебе й уловити;

Свічі догоряють, вороги лягають,

Чортово’ батька вони нас піймають.

ОЙ ТЕМНА НІЧКА, ТЕМНА, НЕВИДНА

Ой темна нічка, темна, невидна;

[Ой] десь [моя] мила за водою,

Живе вона з тяжкою бідою.

Ой засвічу свічку, перебреду річку

До милої хоть на одну нічку.

Підійду під сіни — вечеряти сіли,

Тільки моя мила іще не вечеря.

Підійду під хати — полягали спати,

Тільки моя мила не лягала.

Мила не лягала, в віконця сиділа,

З буйним вітром стиха говорила:

— Не вій, вітре, вночі, повій опівночі,

Та не сплять мої каренькії очі;

Чи тим вони не сплять, що милого не зрять,

Чи тим вони плачуть, що милого не бачуть.

ОЙ НЕ ШУМИ, ЛУЖЕ, ТИ ДУЖЕ

  Ой не шуми, луже, ти дуже,

  Зеленая дубровонька.

  — Ой як мені не шуміти —

  Буйний вітер повіває,

  Широкий лист опадає.

  Козак матусі питає:

  — Позволь, мати, коня взяти,

  Вороного й осідлати,

  Поїхати на дуброву,

  До милої на розмову.

  Не доїхав, де ворота,

  Вийшла мила, краща злота,

  Бере коня за поводи,

  А милого за рученьки,

  Веде коня у станицю.

  — Прошу, милий, у світлицю!

  Дає коню вівса, сіна,

  А милому меду й вина.

  Сама сіла в конець стола,

  Сама сіла, задумалась,

  Карі очі зарюмала.

  — Чого, мила, задумалась,

  Карі очі зарюмала?

  Чи жаль тобі вівса, сіна?

  Чи жаль тобі меду, вина?

  — Не жаль мені вівса, сіна,

  Не жаль мені меду, вина,

  Як жаль мені гуляннячка,

  Суботнього чесаннячка.

  Щосуботи причешуся,

  Щонеділі приберуся,

  Піду Богу помолюся,

  Не так Богу молитися,

  Як на милого дивитися.

ОЙ НЕ ХОДИ, ВАСИЛЕЧКО, ПОБІЛЯ ТИНОЧКУ

Ой не ходи, Василечко, побіля тиночку,

Бо поколеш білі ніжки та й на шипшиночку.

Що шипшина та глодина — та й у печі дрова,

Ой де стоїть парочка — любая розмова.

Ой як третій вмішається, то й потеряється,

А як четвертий прибуде, то й все гаразд буде.

ОЙ ПІДУ У ЛІСОЧОК ДА ВИРВУ Я ЛИСТОЧОК

Ой піду у лісочок да вирву я листочок,

Буду пристилати, буду прикривати свого милого слідочок.

Ой щоб тая ранняя пташка по слідочку не ходила,

Ой щоб тая стидка, щоб тая бридка з милим не говорила.

Та вже ж тая ранняя пташка по слідочку походила,

Та вже ж тая стидка, та вже ж тая бридка з моїм милим поговорила.

ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО, ТАМ ПЛАВАЛО ВЕДЕРЕЧКО

— Ой у полі озеречко, там плавало ведеречко,

Сосновеє ведерце, дубовеє денце, [ой не цураємся, серце].

Ой не цураємся, серце, а хоть покумаємся:

Де найбільше стоїть челядоньки, — родиной називаємся.

— Я не хочу куматься і славоньки набираться,

Сідлаю коня, поїду із села, щоб і в вічі не видаться.

— Ой піду я, піду попід темніесеньким лугом,

Ой чи не встрінуся, чи не побачуся з милесеньким другом?

Нігде не встрічалася і нігде не бачилася,

Тілько слідочок з-під білий сніжочок,

Ой де мій милий походив.

А я листонько рвала да сліди прикривала,

Ой де мій милий походив.

ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО, ТАМ ПЛАВАЛО ВЕДЕРЕЧКО

— Ой у полі озеречко, там плавало ведеречко,

Соснове ведерце, дубовеє денце;

Покумаємося, моє серце.

— Ой нащо ж нам куматися, гріха набиратися?

Сідлай, хлопче, коня та виїжджай з двора,

Ой щоб же нам не знатися.

ЧОГО Ж В СТАВУ ВОДА РУДА, ЛИБОНЬ ХВИЛЯ ЗБИЛА

— Чого ж в ставу вода руда, либонь хвиля збила,

Чом дівчина невесела, либонь мати била?

— Мене матуся не била, самі сльози ллються,

Від милого та людей нема, від нелюба шлються.

Пришли мені, мій миленький, хоч однії люди,

Хай мені від отця-неньки поруги не буде.

Ой від отця поруженька, від неньки другая,

Не пускають на улицю, що я молодая.