Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

Через що вбивця поспішав? Чи може хтось йому завадив? Безліч варіантів. Але що є реальним? Елена думала над відповідями до цих питань залишок дня. Їй виділили стіл і стілець в одному кабінеті з Фредеріко. Пані прокурору це не дуже сподобалось. Вони дійсно з ним навчались в одній школі, але друзями ніколи не були. В них були спільні друзі і навіть інколи вони проводили час в спільній компанії, але між собою майже не спілкувались. А тепер вона мала проводити майже весь робочий час з ним на одній території.

- Сеньйоре Кортес, чи немає іншого кабінету, де б я могла займатись розслідуванням?

- У нас все зайняте. Ми не очікували на ще одного члена команди.

- Але зайвий стіл все ж таки знайшовся…

- Елено, не хочеш сидіти в моєму кабінеті?

- Не звикла з кимось ділити своє робоче місце.

Елена не хотіла розповідати Федеріко про свої відчуття дискомфорту поруч з ним. Але вона дійсно не збиралась заводити дружніх відносин ні з ким тут. Головне для неї було знайти вбивцю чи вбивць, скільки б їх не було.

- І ще, Федеріко, коли ми будемо поза межами кабінету, звертайся до мене, будь ласка, офіційно. Я не хочу, щоб хтось тут знав про те, що ми знайомі. Сеньйор Діас і так вже знає.

- Він нікому не розкаже.

- Подивимось.

- Чому тебе так зачепили ті слова Марії стосовно твого чоловіка?

- Тебе це не обходить.

Кабінет виглядав, як звичайне приміщення будь-якої муніципальної будівлі.

- Можливо, не такий сучасний ремонт, як в Мадриді, але все ж…

- Федеріко, мені тут не жити, а працювати. Стіни, стіл/стілець, Інтернет – це все, що мені необхідно.

- І гарна компанія.

На це Елена нічого не відповіла. Вона не збиралась підтримувати грайливий тон спілкування з Кортесом.

- Чи є тут якесь кафе чи інший заклад харчування?

- Так, тут недалеко, за рогом.

- Пішки дістанусь?

- Так. Але можу провести.

- Ні, дякую. Хочу прогулятись сама.

- Як знаєш.

Елена вийшла з відділка – і змогла спокійно вдихнути повітря. Вона справді хотіла їсти, але ще більше хотіла, щоб ці люди її не оточували. Її взагалі направили сюди, щоб вона відволіклась, переключилась. Але тепер Елена себе почувала тільки гірше і ще більш самотньо, не дивлячись на таку кількість уваги.

Дійшовши до кафе, сеньйора Рівера вирішила все ж таки сісти всередині. Це була якась ілюзія захисту та сховку від зовнішнього світу. Елена замовила собі тістечко та чай. Це не був повноцінний сніданок чи обід, але їй був необхідний цукор. Поки вона чекала замовлення, вирішила написати чоловікові електронного листа. Елені потрібно було виговоритись.

За пів години вона впоралась з усіма завданнями, і тому знову вирушила на роботу у відділок. Біля дверей в кабінет її чекав скандал між Федеріко та сеньйором Марчена, коронорем.

- Мені сказано було віддати результати сеньйорі Рівера особисто в руки і нікому більше.

- Альдо, не роби дурниць. Ми з нею навіть в одному кабінеті сидимо і над однією справою працюємо.

- Нічого не знаю. Я пообіцяв Елені.

- Що тут відбувається?

Елена підійшла непомітно для тих, хто сперечався. Тому вони не змогли підготувати адекватні відповіді і поводились, як діти.

- Він не хоче показувати мені результати розтину.

- А він не розуміє одразу, що не можна.

- Припиніть цей дитячий садок. Це не допоможе справі. І так, я попросила віддати мені результати прямо в руки. І прошу робити це й надалі. Дякую, сеньйоре Марчена.

Альдо Марчена поклонився, розвернувся і пішов.

- Клоун.

Федеріко Кортес, сказавши це, теж розвернувся, але пішов у свій кабінет.