Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

Поэтому, едва усвоив технику чтения, он уже может накапливать познания, взяв от школы все, что она может дать. Совсем в другом положении находится малорусский ребенок в этой же самой школе. “Из дому, из этого светлого рая, — пишет Ушинский о малорусской школе, — где все ясно, понятно, близко сердцу, малороссийское дитя попадает в темный ад — русскую школу, где все темно, чуждо, непонятно”.

В самом деле, из уст учителя ребенок слышит чужие ему звуки, книги наполнены ничего не говорящими уму и сердцу ребенка словами и образами, на каждом шагу приходится преодолевать странные сочетания, механизм чтения не доставляет ребенку никакой радости — к чему складывать звуки, если из этого ничего не выходит»[22].

Це слова з промови, виголошеної самим Миколою Міхновським в 1901 р. на засіданні Харківського товариства поширення у народі грамотності, активним членом якого він був. Вони дуже точно відбивають психологічний стан дитини, яка ніколи не спілкувалася російською мовою і яку почали навчати азам грамоти по російських книгах. Мабуть, Микола Міхновський, який інколи чув російську мову з вуст батькових гостей чи під час домашнього читання, при вивченні російськомовних підручників не відчував того мовного насильства, яке зазнавали його друзі з селянських сімей, котрі перші російські слова почули у школі. Хоча Миколі російська мова давалася не важко (він нею оволодів цілком професійно в процесі навчання в гімназії і університеті), все ж пам’ять про дискомфорт, у якому він перебував при вивченні в дитячі роки букваря і читанки, не залишала його ніколи. Це відчувається у вищенаведеному фрагменті його промови. Працюючи після закінчення юридичного факультету Київського університету адвокатом, він постійно відстоював необхідність ведення судочинства українською мовою як єдиною зрозумілою і близькою українському народові, особливо жителям села. Скрізь, де тільки виникала можливість, він критикував владу за її політику російщення школи, закликав до ведення навчального процесу в школах України рідною мовою. При цьому свою точку зору він аргументував досить різко, з високою мірою внутрішньої переконаності у власній правоті. «Каковы же результаты такого состояния школьного образования?», — задається питанням у своїй промові на вищезгаданому засіданні Микола Іванович Міхновський. І відповідає, посилаючись на цей раз на авторитет Костянтина Ушинського: «Известный русский педагог Ушинский так описывает и оценивает малорусскую школу. “Эта школа.., во-первых, гораздо ниже народа: что же значит она со своею сотнею плохо заученных слов перед морем языка бесконечно глубокого, живого и полного радости, которого выработал и выстрадал сей народ в продолжение тысячелетий; во-вторых, такая школа бессильна, потому что она не строит развитие дитяти на единственно плодородной душевной почве — на народной речи и на отразившемся в ней народном чувстве; в-третьих, такая школа бесполезна: ребенок не только входит в нее совершенно чужой, но и выходит из нее в чуждую ей сферу. Скоро он позабывает десятки великорусских слов, которые выучил в школе, а вместе с тем позабывает и те понятия, которые были к ним привязаны... Что же сделала школа? Хуже, чем ничего: она на несколько лет задержала естественное развитие дитяти”»[23]. Немає сумніву, що ці думки передають і власний досвід, враження дитинства Миколи Міхновського.

Через подібний конфлікт пройшло багато інтелігентів України, які приєдналися до українського національно-визвольного руху. У когось він (як, наприклад, у Миколи Міхновського), проявився раніше, у когось — пізніше. Та у всіх цей конфлікт був важливим чинником формування національної свідомості.

Коли Миколі Міхновському виповнилося 9 років, батьки вирішили віддати його до Прилуцької чоловічої гімназії.

В останній чверті ХІХ ст. мережа гімназій в Україні розширилася і гімназична освіта стала доступнішою, ніж раніше. Дедалі частіше гімназії відкривалися в повітових центрах. Першою в повітовій Полтавщині була лубенська гімназія, другою — прилуцька. Чоловіча гімназія у Прилуках була лише за декілька десятків кілометрів від Турівки. Цей середній навчальний заклад (спочатку як прогімназія, тобто гімназія з неповним курсом навчання) був відкритий 1874 р. з ініціативи місцевих поміщиків-інтелігентів, у т. ч. М. А. Маркевича, М. М. Маркевича, І. М. Скоропадського, В. П. Тарнавського, Г П. Галагана. У січні 1882 р. шестикласна прогімназія була перетворена в повну 8-класну гімназію. Почесним попечителем гімназії був Г. П. Галаган — ініціатор створення у Києві Колегії Павла Г алагана, відомий меценат[24]. Саме у серпні 1882 р. Микола Міхновський після співбесіди був прийнятий у підготовчий клас Прилуцької чоловічої гімназії.

Тодішні гімназії були середніми загальноосвітніми навчальними закладами, де мали право навчатися представники усіх станів суспільства: дворянства, духовенства, купецтва, міщанства і селянства. При відкритті прилуцької гімназії повітове Земське зібрання уповноважило гласного М. М. Маркевича клопотати про надання переважного права вступу у новий навчальний заклад «обивателів міста і Прилуцького повіту, а також дітей чиновників, що служили у місті і повіті»[25]. Такою і стала Прилуцька чоловіча гімназія, в перший клас якої Микола Міхновський був зарахований після закінчення підготовчого класу влітку 1883 р.

Суперечливе враження на Миколу справили гімназичні порядки. Навчально-виховний процес в гімназії ґрунтувався на інших, багато у чому відмінних від домашніх, засадах. Якщо дома Міхновський одержував основи національного (при всій його стихійності, безсистемності і непослідовності) виховання, то гімназія була покликана формувати засади лояльності імперії. Навчання Миколи припало на роки царювання Олександра III, коли внутрішню політику держави, зокрема в освітній сфері, визначав відомий реакціонер, обер-прокурор Синоду Побєдоносцев. Під пильним наглядом властей в навчальних закладах, у тому числі й прилуцькій гімназії, культивувався великоруський патріотизм, девізом якого були «самодєржавіє, православіє і народность». У підручниках на всі лади вихвалялася імперська політика Росії в Україні. Навчально-виховний процес у гімназії, як про це зазначалося у звіті про її роботу, був спрямований на «воспитание подрастающего поколения в горячей любви и преданности Царю и Отечеству, в славе которого оно должно видеть свою славу и бедствия которого оно должно принимать к сердцу так же близко, как и несчастье своих близких и свои личные бедствия. Этой цели воспитания способствовало изучение родной словесности и особенно преподавание отечественной истории, при обучении которой выдвигаются надлежащим образом те великие исторические события, в которых с особенною силою проявилось высокое патриотическое чувство русского народа, и те великие исторические деятели, которые своими трудами или своей жизнью способствовали развитию величия и могущества нашей родины»[26].

80-ті роки ХІХ ст. — гімназичний період життя Миколи Міхновського — були роками, коли свого апогею досягла в Україні русифікаторська політика царизму, коли після заборон 1876 р. була здійснена спроба остаточно знищити українське друковане слово, покласти кінець українській національній культурі.