Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

Пропонуємо увазі читачів суспільно-політичні твори Миколи Міхнов-ського (1873-1924) — відомого українського політичного та громадського діяча, правника, публіциста, основоположника, ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху кінця XIX — початку ХХ ст. Книжка містить славнозвісну брошуру «Самостійна Україна», авторські листи, відозви, програми, численні публікації з часописів «Самостійна Україна», «Запоріжжє», «Слобожанщина», «Сніп» та ін., а також ґрунтовні статті різних авторів про життєвий і творчий шлях батька українського самостійництва.
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)

Микола Мікновський

Суспільно-політичні твори

Ростислав Семків. Архітектор демократичної нації

Національна свідомість не береться нізвідки. Коли чуємо, що каталонською або чеською мовою свого часу мало хто розмовляв, а потім їх було відроджено, а самі ці нації знову стали помітними на європейській мапі, то можемо бути певними: якась частина їхніх освічених громадян, попри загальні труднощі часу та, можливо, особисті негаразди, продовжувала вибудовувати у власній свідомості образ національної держави. І це не просто мрійники — це справжні ментальні архітектори, що за багато років наперед проектують чіткі обриси будівель майбутніх спільнот, зводять гармонійні храми уявлень для дальших поколінь. Микола Міхновський якраз серед таких наших будівничих.

Ще досі трапляється чути, що українська незалежність 1991 року втілилася начебто несподівано й неочікувано. Так можуть казати хіба одверті детерміністи від історії, котрі звикли всі події пов’язувати штучним плетивом безпосередніх причин і наслідків. Натомість вони недобачають спонук та імпульсів, котрі рухають історію на глибших рівнях. Їм невидимі метафори історії — думки та образи, колись силою розуму запущені у простір, щоб за певний час повернутися, як повертається, прорізаючи пустку простору, комета. Таким мислителем був Міхновський. Брошура «Самостійна Україна» написана 27-річним юнаком і має 23 сторінки, та імпульс, котрий вона надала, вплив, що чинить досі, втілившись у пізніших текстах і партійних програмах, скалькулювати навіть не зможемо. Знаємо лише: тоді, у майже невидимому від нас 1900 році, коли брошуру написано, довкола було повно монархістів, анархістів, автономістів та федералістів, які роль і долю України бачили по-різному, але ось молодий адвокат виходить наперед і сміливо та чітко каже: самостійна!

Насправді все починається якраз із таких брошур та відозв, з громадських організацій, як «Братство тарасівців», до якого Микола Міхновський належав ще студентом, з утворених ним та соратниками на самому початку ХХ століття Революційної української партії та Української народної партії. Власне, Микола Міхновський ніколи не припиняв суспільної активності: працював фахово як юрист, але багато більше робив як громадський діяч, публіцист та видавець.

Адже нації, що виростає на ґрунті давнього етносу, потрібно набути нових форм, буквально сформуватися, оформитися в низках інституцій, що стануть надійними ланками її майбутнього функціонування. Якщо індивідів у націю об’єднують відчуття спільного походження, єдиної історії та культури, то хтось має наголошувати й розбудовувати ці уявлення. Потрібні не одиниці, а групи подвижників, а ще краще — фахово підготованих адептів, інтелігенції, людей, котрі розповідатимуть нації про неї саму. В 1904 році М. Міхновський у співавторстві з В. Макаренком друкує брошуру «Справа української інтелігенції в програмі УНП», там, зокрема, є такі слова: «Єдиний порятунок української інтелігенції є — стати в оборону прав політичних і культурних свого народу, здобувати національну школу, пресу і літературу; в цім вона найде собі свій економічний порятунок, свій добробут, свою почесну діяльність, твердий і могучий ґрунт на так довго, доки існуватиме українська нація». Власне, тут означено програму, котру досі належить виконувати та розширювати. Правдиво розвинутих національних освіти, медій, літератури та інших мистецтв остаточно ще не витворено й досі, а чинну актуальність і дієвість цих механізмів ніхто не зважиться поставити під сумнів. Виходить, що Микола Міхновський бачив проблему й окреслив шляхи її вирішення ще 110 років тому. Й також бачимо, що за цей час ми, на жаль, не так далеко просунулись у виконанні даної програми.

Тим часом проект Міхновського сягає ще далі. Він розуміє, що самотньо інтелігенція нації не створить та її завдань не вирішить. Кардинальна відмінність національної будівлі Міхновського від націоналізму Донцова полягає якраз у егалітарності поглядів першого. Тому завдання Микола Міхновський покладає також і для робітничого прошарку суспільства. У відозві «Робітницька справа у програмі УНП» він пише: «Організування усіх українських робітників в одну національну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були, і захоплення в свої руки усієї української промисловості, націоналізація її, чи шляхом права, чи шляхом примусу — се становить ціль Української народної партії в сфері робітницького питання». При цьому, якщо лише не сприймати написане дослівно, розуміємо, що теоретик веде мову про вигнання саме узурпаторів та визискувачів, тобто представників націй колонізаторів, а його бачення українства може бути розширене й включатиме всіх, хто визиску національному інтересові не чинить. Врешті, згадану відозву Міхновський завершує закликом досягнути «єдиної нероздільної самостійної демократичної України освічених ро-бучих мас, до заснування тієї великої держави національної, у яку увійдуть усі частини українського народу». Сказане потенційно містить можливість розуміти спільноту «український народ» і як багатонаціональне утворення, за винятком тих представників інших націй, що бачать Україну колонією. З іншого боку, незаперечною є налаштованість Міхновського на побудову саме демократичної держави, що різко контрастує із традиціоналістським елітаризмом Дмитра Донцова.

Концепції Миколи Міхновського ввійшли в обіг серед мислячих українців і дали плоди через сто років по своєму формулюванні, не загубившись у часі та серед розпачу страшних історичних подій. Напередодні 2004 року ніхто не вірив, що в Україні загалом можливі масові виступи проти консервативної та корумпованої влади, котра вела країну до ще глибшої стагнації. У 2013/ 2014, після зневіри, котру принесли міжусобиці всередині помаранчевої коаліції та реванш проімперських сил, мало хто мав певність, що суспільство вийде на барикади вдруге. Проте механізми спротиву спрацювали: нація довела, що вона хоче бути і буде демократичною. У протистоянні обох революцій також стала очевидною неактуальність поділів на україно— та російськомовних, етнічних українців та росіян, щойно вони спільно виступають як «український народ» проти власних чи чужих узурпаторів. На обох Майданах і зараз, на Східному фронті, ми бачимо солідарну дію всіх соціальних прошарків і всіх етносів нашої держави, котрим важить Україна й котрим важливо, щоб вона була «самостійна та демократична», як те й заповідав Микола Міхновський. Це, власне, і є Українська нація, котра демонструє свої знову молоді мускули та заявляє про себе світові. Її мозок живлять думки не лише сучасних, а й давніших мислителів, котрі свого часу сказали, що могли й мусили сказати. Наше завдання зараз — взяти з їхніх думок найраціональніші та досі актуальні. Тому ця книжка є пропозицією для роздуму, а відтак — можливістю знахідки і осмислення, важливою ланкою нашого міркування про минуле та майбутнє українського національного організму.

Федір Турченко. Микола Міхновський: Становлення світогляду

З іменем Міхновського і його соратників пов’язана ціла суспільно-політична течія у Наддніпрянській Україні початку ХХ ст. — самостійницька. Діячів такого масштабу, як Міхновський, в історії