Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

духовної семінарії і готувався вийти на самостійний життєвий шлях. Сестра була вже зовсім дорослою і вийшла заміж за Якова Совачова, коли Микола ще був немовлям. Ось чому вплив старшого брата та сестри на формування особистості Миколи Міхновського був обмеженим. Якщо вже говорити про вплив старших у сім’ ї, то це, перш за все, вплив батьків, Івана Івановича і Марфи Федорівни Міхновських, а також середнього брата Гаврила, старшого від Миколи на цілих вісім років.

Іван Іванович Міхновський користувався глибокою повагою серед своїх колег і мирян. Йому вдавалося залишатися на хорошому рахунку у начальства, хоча спілкувався вів виключно українською мовою, цікавився українськими народними звичаями, збирав фольклорний матеріал і друкував його в «Полтавских губернских ведомостях»[16]. Коли народився Микола, його батькові було вже майже 50 років, матері — 44. В такі роки сімейний уклад вже досить усталений, майже консервативний, і все сильніше проявляється схильність до неухильного підтримання сімейних традицій. В той же час батьки мають більше часу для виховання дітей і роблять це з урахуванням попереднього досвіду, тобто, на їх погляд, краще, ніж раніше. Інколи це виливається у сімейний деспотизм, який деформує характер дитини. Але Миколі і його братові Гаврилу пощастило. Батьки виявили педагогічний такт і виховували молодших дітей так, як підказував їм здоровий глузд, народна педагогіка.

В процесі виховання Миколи чи не найважливішу роль відіграли традиції. Його батькам, зважаючи на їх вже немолодий вік, на пам’ять часто приходили яскраві сторінки минулого, і в їхнії розмовах нерідко з великим пієтетом згадувалося ім’я покійного місцевого поміщика Миколи Андрійовича Маркевича. Микола Маркевич був відомим українським істориком, етнографом, поетом, музикантом і, за оцінкою О. Оглоблина, «одним з найкуль-турніших людей тогочасної України»[17]. У нього було багато друзів, серед яких особливе місце належало Тарасові Шевченку. З ним Івану Міхновському, напевне, доводилося спілкуватися особисто в поміщицькому маєтку під час неодноразових відвідин поетом Турівки[18]. Для малого Миколи це не була занадто абстрактна старовина. Поряд з церквою стояв поміщицький будинок, де колись відбувалося все те, про що говорили старші. Його двері були широко відчинені і для Миколиних батьків, і для самого Миколи. У цьому маєтку мешкали Микола Миколайович Маркевич і його дружина Марія Дмитрівна. Були вони, як і у свій час Микола Андрійович Маркевич, не чужими для Міхновських. Традиції тісного спілкування Маркевичів з Міхновськи-ми, започатковані ще у 40-ві — 50-ті роки, продовжили сім’ї Миколи Миколайовича і Івана Івановича. Відносини цих сімей були теплими, можна навіть сказати, сердечними. Саме тому, мабуть, Микола Миколайович і Марія Дмитрівна погодилися хрестити Миколу Міхновського, а значить, кумуватися з Іваном Івановичем та Марфою Федорівною Міхновськими[19].

Такий статус відносин передбачав високу міру взаємної довіри. Напевне, з сімейних розмов, а також з розмов між Маркевичами і рідними батьками, ще зовсім молодий Микола вперше почув і прізвище Тараса Шевченка. Зокрема, Микола Миколайович міг розповісти не лише про дружбу батька з геніальним поетом, а й про листування й особисту зустріч у 1857 р. з Шевченком його брата Андрія Миколайовича Маркевича[20]. Андрій Маркевич продовжував справу свого батька, збираючи етнографічні матеріали і здійснюючи їх музичну обробку. Його діяльність викликала схвальну оцінку Тараса Григоровича. У листі до Куліша Шевченко писав про музичні обробки Андрія Маркевича: «Добре, дуже добре, а особливо “Морозенко”: він мені живі-сенько нагадав нашу милу бесталанну Україну»[21]. Важко уявити, щоб про це не йшлося у розмовах між Маркевичами і Міхновськими і щоб про Тараса Шевченка, його страдницьке життя і поетичний геній малий Микола не дізнався дуже рано.

А з другого боку, немає фактів, щоб стверджувати, що батьки цілеспрямовано виховували Миколу в національному дусі. Напевне, інформація, яку він одержував від батьків, була безсистемною і не переслідувала якоїсь конкретної виховної цілі. Вона могла загубитися в глибинах його пам’яті, коли б щоденно не закріплювалася в багатому світі дитячих емоцій враженнями від народних звичаїв і народної творчості, побуту, які хлопчик засвоював, спілкуючись зі своїми односельчанами. Без сумніву, малий Микола був у полоні сільського оточення і всього того, що називають «національною стихією».

Але були й інші чинники, які справили вплив на формування світоглядних засад Миколи Міхновського. Про свій народ, його минуле Микола чув не лише з народних переказів та пісень. В ті часи дуже популярним було домашнє читання, і довгими зимовими вечорами батьки і діти з захопленням слухали художні твори, у тому числі і про українську минувшину. Такі сімейні читання служили не лише для задоволення інтересів дорослих, а й для підготовки дітей до школи, розширення їх світогляду у молодшому шкільному віці. Як правило, читалися книги Миколи Гоголя, Олекси Сторо-женка, Данила Мордовця та інших популярних письменників, друковані російською та українською мовами. Після Валуєвського указу 1863 р. і Емсь-кого циркуляру 1876 р. українське друковане слово було заборонене. Але той, хто перед собою ставив за мету одержати книги Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Нечуй-Левицького і навіть Тараса Шевченка, міг це зробити. Без сумніву, в сім’ ї Міхновських були книги Тараса Шевченка, був його «Кобзар». Магнетичний вплив творчості Тараса Григоровича Микола Міхновський відчув дуже рано і перебував у його полоні все своє життя.

Про початкову освіту Миколи Міхновського немає жодних відомостей. Очевидно, він здобув її в домашніх умовах. Так тоді було прийнято у сім’ ях, які прагнули дати своїм дітям середню, а потім і вищу освіту і мали матеріальні можливості для цього. Напевне, досить рано було прийняте рішення: зорієнтувати Миколу на світську освіту. Мабуть, цьому передували роздуми і вагання, хоча немає підстав стверджувати, що рішення це далося Івану Івановичу Міхновському, потомственому священику, дуже важко. Батько — досвідчена, мудра і достатньо інтелігентна людина — добре орієнтувався в життєвих реаліях. Станове суспільство на очах розкладалося, і для дітей священиків відкривалися більш привабливі перспективи, ніж просто повторити кар’єру батька. Ось чому Миколу стали готувати для вступу не в духовну семінарію, а у гімназію. В прилуцькій гімназії вже навчався Гаврило Міхновський, і батьки були достатньо обізнані з організацією навчального процесу в гімназії і умовами життя для приїжджих гімназистів.

Уживані в навчальному процесі букварі і читанки писалися малозрозумілою для дітей-українців російською мовою і були нецікавими і занадто складними для дітей, бо розраховані на жителів великоруських губерній. «Великорусский ребенок, прийдя в школу, слышит из уст учителя и находит в книге родную и знакомую ему по дому речь. Образы, которые занимают его воображение, близки и понятны ему.