Френсіс Скотт Фіцджеральд - Я віддав би життя за тебе (збірка)

уже не хоче робити: «Як тільки відчую, що пишу, достосовуючись до нікчемних вимог, у мене в руці застигає ручка, а талант щезає десь у минулому». Чи то Фіцджеральд писав собі на втіху, чи то комусь на догоду, але загалом усі ці оповідання відображають дедалі більшу свободу творчості, випробування можливостей і незрідка — тверду відмову виконувати те, чого сподіваються від «Ф. Скотта Фіцджеральда», й додержувати традиційних правил і вимог. Редактори та читачі не хочуть, щоб молоді люди займалися сексом на круїзному кораблі? Не хочуть, щоб під час війни катували солдатів? Не хочуть, щоб люди погрожували самогубством? Або ж пиячили й наркотизувалися на голлівудських пагорбах? Або ж давали й брали хабарі в університетському спортивному житті? Шкода.

Іноді автор згоджувався переробляти свої твори. Особливо в тих випадках, коли він марнував свій талант, аби тільки в Голлівуді схвалили твір, як-от «Ґрейсі ні в сих ні в тих». Виразно видно прохолодне ставлення Фіцджеральда до такої роботи. Та іноді, а в тридцятих роках щораз частіше, він відмовлявся справджувати сподівання людей, які дивувалися, зауваживши в його творчості широку смугу реалізму, або ухил до понурості й ламаного стилю у високому модернізмі, або просто щось, що вони вважають потворним.

Найкращі з цих оповідань прикметні витонченістю й точністю, лапідарними фразами й вишуканою мовою — всім тим, що ми асоціюємо з давнішою творчістю Фіцджеральда. Його творам, від першого до останнього, притаманні гумор — звичайний і чорний; захоплення прекрасними людьми, краєвидами та багато чим іншим; втіха від того, як може вплинути на настрій місячне сяйво чи сонячне проміння; і, нарешті, любов — як до читачів, так і до своєї роботи. Навіть тоді, коли зникала надія знову завоювати популярність іще за життя, Фіцджеральд знав, на що він здатен тепер і буде здатен у майбутньому. Навесні 1940 року він сказав Перкінзові:

«Колись я гадав, що (…) можу (й міг це чи не завжди) ощасливлювати людей, і це мене тішило, як ніщо інше. Тепер навіть воно видається дешевою водевільною мрією про небо, величезним шоу менестрелів, у якому ти вічний містер Боунз[6]. (…)

Але щоб ото померти — остаточно й несправедливо після того, як ти так багато дав… Уже нині в американській літературі небагато знайдеться публікацій, що не мали б на собі моєї печаті, — я був трішки першоджерелом».

Хоча Голлівуд, і про це завжди знав Фіцджеральд, багато в чому погано впливав на його письменницьку майстерність, та не в усьому. У цих оповіданнях часто трапляються достеменні елементи кіно, де довгі сцени з описами без діалогів справляють враження візуальних образів на екрані: у пошуках дівчини чоловік вибігає, задихаючись, угору сходами на Чимні-Рок («Я віддав би життя за тебе»); повільно рухаючись, потрапляє в аварію карета швидкої допомоги, і шоковані та потовчені люди в ній, оговтуючись, бачать охоплений вогнем шкільний автобус, у якому кричать діти («Циклон у тихому краю»). Такі майстерні й інноваційні епізоди компенсують і згладжують інші, як-от епізод із дитиною, що вилазить на арфу («Ґрейсі ні в сих ні в тих»), у яких автор компрометує й просто марнує свій талант. У квітні 1940 року Фіцджеральд написав дружині: «Я зненавидів Каліфорнію й віддав би життя за три роки проживання у Франції», проте за місяць перед тим сказав їй: «Пишу ці оповідання про Пата Гоббі й вичікую. Тепер я виношую нову ідею — комедійну серію, яка поверне мене до великих журналів… але, Боже мій, я ж забута людина». Ці задуми комічного, а не трагічного, спонукають знову згадати його. Попри все, попри скруту, алкоголізм і хворобу, Фіцджеральд писав далі й старався відображати те, що знав і бачив. Прикметна риса автора в цих оповіданнях — це здатність сподіватися.

Енн Марґарет Данієл, січень 2017 року

Зауваження від редактора

Надруковані тут версії оповідань — останні зі збережених, з яких можна визначити, як працював Фіцджеральд. Я ввела тут його власноручні зміни в рукописах та машинописах, розмістивши у квадратних дужках фрази та фрагменти, викреслені в незакінчених редакціях. Наприклад, довірчі власники майна Френсіса Скотта Фіцджеральда надали мені примірник «Гри в офсайді» раніше, ніж бібліотека Принстонського університету. Тексти ідентичні, однак у принстонському примірнику є правки, які Фіцджеральд зробив олівцем, зокрема вказівка на першій сторінці: «Змінити на Принстон» (тобто побажання змінити місце дії — з Єльського університету на Принстонський). У текст опублікованого оповідання не внесли цієї зміни, але треба, щоб читачі знали про намір автора. Крім того, я додержувала його підтвердженого документально вибору у випадках, коли збереглися різні версії творів. Наприклад, Фіцджеральд погодився значно скоротити «Жінок в домі» й змінити назву на «Температура», але, невдоволений цими змінами, листовно наполягав, щоб опублікувати первісний варіант. Ґрунтуючись на цьому, я помістила тут версію, датовану червнем 1939 року. Я зазначила свідчення про принципово інакші версії творів, що не збереглись, як-от дві сторінки оповідання «Привітання Люсі та Елсі», де автор зосередив увагу на дівчатах та їхніх сім’ях.

«Вихідний день у коханні» — це незакінчений розділ оповідання, який відображає певну стадію творчого процесу. Збереглося багато зразків того, що Фіцджеральд називав «фальстартом», — очевидно, начерків незавершених оповідань. Одні доходять до дванадцяти-п’ятнадцяти сторінок, а тоді сходять на ніщо або обриваються. Другі короткі — один-два абзаци. Не включено інших незакінчених, фрагментарних зразків таких спроб. На деяких рукописах і машинописах Фіцджеральд позначив намір зберегти cвою лінію. 2015 року один із цих начерків під назвою «Балетна школа — Чикаго» класифікували як початок роману. Насправді це покинуте оповідання. У кількох абзацах, а то й на кількох сторінках Фіцджеральд виклав задуми оповідань про Пата Гоббі та численних кіносценаріїв, до яких так і не повернувся. Відомо, що письменник завершив три оповідання — «Необережність» (1922), «Тато був ідеальний» (1934) і «Вони ніколи не старіються» (1937), які згодом пропали. Ці твори обговорено в його листуванні, та поки що їх не знайдено.

Майже століття минуло, відколи написано найраніші з цих оповідань. Багато з чим згаданим у збірці «Я віддав би життя за тебе» нинішні читачі не ознайомлені, тож примітки мають зорієнтувати їх, пояснити, що мав на увазі Фіцджеральд, і, де це доречно, додати подробиці про його зв’язок із певною подією, ситуацією чи особою. У вступних поясненнях перед усіма оповіданнями я звернулася до кореспонденції Фіцджеральда, щоб окреслити історію написання цих творів. Тексти видрукували різні машиністки, стилі роботи яких не узгоджені.