Френсіс Скотт Фіцджеральд - Я віддав би життя за тебе (збірка)

Часом я працювала з друкованими через копірку копіями, в яких неможливо розрізнити коми й крапки. Не вдаючись до текстуальної транскрипції, я стандартизувала пунктуацію для сучасного читача. Я залишила без змін частий вжиток довгого тире — цю характерну рису Фіцджеральд поділяв із письменниками-сучасниками, якими захоплювався, зокрема з Джеймсом Джойсом. Замість лапок, у які автор бере слово чи вислів задля виразності, або цитату, або заголовок книжки, я дала курсив, як це зроблено в останньому надрукованому виданні його творів. У вступних поясненнях я старалася не розкривати важливих подробиць сюжету. Однак, щоб уникнути будь-яких спойлерів, спершу читайте самі оповідання.

Енн Марґарет Данієл

Боргова розписка

Фіцджеральд написав «Боргову розписку» у 1920-му, коли йому було всього двадцять три. У цьому оповіданні, що побачило світ невдовзі після публікації успішного роману «По цей бік раю», є жвавість і дотепність, притаманні ранній творчості автора. На перший погляд, це весела сатира на галузь діяльності, з якою він тільки що ознайомився, — на видавничий світ. Однак Фіцджеральд ніколи не був легким письменником, навіть замолоду. Дія оповідання відбувається в часи розчарування й смерті після Першої світової війни, у ньому відчуваються цілком сучасні нотки глузування з книжок про самодопомогу, духовне спілкування та з любовно-псевдоісторичних романів. Місце дії — спершу Мангеттен, а тоді Середній Захід, тобто два місця проживання самого Фіцджеральда.

Це оповідання вирішальним чином пов’язалося з комерційним аспектом публікації, коли Фіцджеральд заробляв великі гроші, щоб могти вільно творити. Очевидно, він написав «Боргову розписку» для журналу «Гарперз базар», який не надрукував запропонованого.

2 червня 1920 року Фіцджеральд, щойно переїхавши до Вестпорта (штат Коннектикут), повідомив Гарольда Обера, що віддасть йому закінчений робочий варіант, щоб надіслати Генрі Блекману Селлу, редакторові цього журналу: «Я також залишаю “Боргову розписку”. Це сюжет, що його Селл дуже хотів для “Гарперз базар”, і я йому пообіцяв. Як на мене, це доволі непогана річ». А в липні, коли оповідання вже пішло до «Сатердей івнінґ пост», Фіцджеральд у листі до Обера написав: «Я б хотів, щоб Ви віддали мені “Боргову розписку”, якщо її повернуть із “Посту”. Гадаю, що зможу змінити це оповідання, тож не буде клопоту з його продажем». Саме в той час він почав «Прекрасних і приречених», зосередився на цьому другому з ліку романі й дав знати в тому-таки листі, що «цього літа, мабуть, не буде оповідань». «Боргова розписка» загубилася в шарварку ранньої слави письменника й належала довірчим власникам майна Фіцджеральда до 2012 року, коли її рукопис та машинопис придбала Байнеківська бібліотека Єльського університету за 194 500 доларів.

I

Ім’я, що фігурує вище, не моє — його носій дозволив мені підписати ним це оповідання. Не відкрию свого справжнього імені. Я видавець. Приймаю до друку довгі романи про молодече кохання, що їх пишуть старі діви з Південної Дакоти; детективні оповідання про заможних завсідників клубів і [7] із «широко розплющеними чорними очима»; есеї про загрозу того і сього, про барву місяця на Таїті, що їх пишуть університетські професори та інші нероби.

Не беру романів від авторів, яким менш ніж п’ятнадцать років. Усі колумністи й комуністи (ніколи не зможу розрізняти ці слова) ображають мене, кажучи, що я ласий на гроші. Так, я їх хочу, ще й як хочу. Їх потребує моя жінка. Їх весь час витрачають мої діти. Якби хтось запропонував мені всі гроші Нью-Йорка, я б не відмовився. Замість відкрити за рік [8]а Батлера, Теодора Драйзера та Джеймса Бранча Кабелла, я волів би видати книжку, на яку надійшло б п’ятсот тисяч попередніх замовлень. Ви теж зробили б такий вибір, якби були видавцями.

Півроку тому я уклав договір про книжку — без сумніву, вартісну річ. Написав її Гарден — парапсихолог, доктор Гарден[9]. Його перша книжка — я опублікував її ще в 1913-му — цупко, наче піщаний краб на Лонг-Айленді, вчепилася за вершину успіху, а парапсихологія ж у той час була далеко не в такій моді, як нині. Ми рекламували нинішню новинку як документальне свідчення з потужністю п’ятдесят не те що кінських — серцевих сил. Небіж автора, Косґроув Гарден, загинув на війні, й доктор Гарден стримано та шанобливо описав своє спіритичне спілкування з ним за допомогою різних медіумів.

Гарден — це не якийсь собі інтелектуал-вискочка, а відомий психолог, доктор філософії Віденського університету, доктор права Оксфордського університету, ще й колишній запрошений професор в Університеті Огайо. Ця книжка не відзначається сухістю чи наївністю. Його підхід ґрунтувався на фундаментальній розважливості. Наприклад, у книжці згадано, що якось до автора прийшов молодик на прізвище Вілкінз і заявив, що небіжчик винен йому три долари вісімдесят центів. А тоді попросив доктора Гардена з’ясувати, що думає робити покійник із цим боргом. Але доктор Гарден навідріз відмовив. Вважав, що такі розпитування померлих — це щось схоже на молитви до святих, щоб ті допомогли відшукати загублену парасольку.

Три місяці ми готувалися до публікації. Набрали різними шрифтами три версії першої сторінки, заплатили захмарний гонорар п’яти художникам, замовивши в кожного два малюнки для суперобкладинки, аби потім із усього цього вибрати найкращий варіант. Текст вичитали не менш як сім кваліфікованих коректорів, щоб ні одній комі не затремтів хвостик, щоб ні одну літеру не змазало вічко, щоб не різало вибагливих очей Великій американській публіці.

Вже за чотири тижні до призначеної дати опублікування величезні стоси книжок розійшлися на всю тисячу румбів літературного компаса. До самого тільки Чикаго ми надіслали двадцять сім тисяч примірників. До Галвестона (штат Техас) — сім тисяч. Позітхавши, по сотні книжок закинули в Бісбі (штат Аризона), Ред-Вінг (штат Міннесота) й Атланту (штат Джорджія). Впоравшись із великими містами, ми навмання порозкидали дрібні партії по двадцять, тридцять чи сорок штук по всьому континенті — немовби митець, що завершує свою картину з піску, пускаючи тонкий піщаний струмінчик зі жмені.

Наклад першого видання книжки досяг трьохсот тисяч примірників.

Тим часом рекламний відділ був зайнятий шість днів на тиждень — від дев’ятої ранку