Драч Марія - Некоханий, Драч Марія

Герман швидко випростався і поправив комір на своїй сорочці. Я чомусь думала, що мої слова не подіють на нього. Він пальцями причесав своє темне волосся і знервовано смикнув край піджаку. Я досі не ворушилась, продовживши з насторогою спостерігати за чоловіком.

— Ти занадто поганої про мене думки, Аріно, — холодним тоном промовив Зацепін і подивився на мене. — Я не планував віднімати твою невинність на задньому сидінні автівки.

Більше він зі мною протягом залишку шляху не розмовляв, сконцентрувавши всю свою увагу на новій низці телефонних перемовин.

Коли ми прибули на місце, я трохи занервувала. Вперше я прибула на захід у якості дружини. Поки ми прямувала до наших VIP-місць у супроводі охорони і організаторів, до Германа підійшло близько п’яти чоловік, щоб просто потиснути руку і нагадати йому про їх присутність на сьогоднішньому перегонах.

Я знала про вплив свого чоловіка. Він володів великим холдингом і був постійним спонсором численних проєктів, у тому числі і благодійних. Його значущість у ділових колах була значною, але я не думала, що настільки. Всі так і квапились підійти до Германа, сказати компліменти, схвалити його вибір щодо обраної дружини. Стало навіть якось огидно спостерігати за цим лицемірством.

— Чому зморщила свій красивий носик? — раптом спитав мене Герман, коли ми попрощались з черговим бізнесменом і продовжили прямувати до своїх місць.

— Мені здалось, що тут занадто багато лицемірства, — чесно відповіла я.

— Ні, тобі не здалось, — він чомусь заусміхався.

— Чому ви… ти смієшся? — трохи невпевнено спитала я, відчувши себе ображеною. Склалось таке враження, що Герман глузував з мене.

— Просто всі ці лицеміри абсолютно впевнені, що я вірю в щирість їх слів і намірів. Але насправді я легко зчитую їх корисливі підступні думки. Мене смішить їх самовпевненість. Зараз пропонують дружбу, але варто тобі схибити, одразу першими встромлять ніж у спину.

Я скоса подивилась на Германа і подумки зазначила, що коли він усміхається, мені поруч із ним стає не так вже і лячно.

Перед рядом сходів, що напевно вели нас до наших місць, ми зупинились. Чоловік розпочав чергову ділову бесіду з якоюсь людиною, а я наперед вже знаючи, що нічого цікавого не почую, занурилась у свої думки.

Несподівано неподалік від нас зупинилась червона спортивна автівка. Вона яскраво і гарно блищала на сонці, привертаючи до себе увагу оточуючих. Моя увага не стала виключенням.

Через декілька секунд з автівки вийшов красивий і струнких молодий хлопець із золотистим кучерявим волоссям. На вигляд водієві було не більше двадцяти п’яти. Трохи худорлявий з красивими широкими плечима і рівною поставою. Незнайомець був одягнутий у чудернацький комбінезон чорно-червоного кольору. Судячи з одягу, чоловік мав намір брати участь у сьогоднішніх перегонах.

Не встигнувши активізувати сигналізацію на автівці, гонщик одразу зіткнувся з якимсь гладким чоловіком, який почав сварити його, ніби дитину. Я заусміхалась, спостерігаючи за цією картиною. Блондин не дуже засмутився і спокійно вислухав всі претензії, а після засміявся і дружньо поплескав чоловіка по плечу, щоб той нарешті заспокоївся.

Не знаю, чим саме привернув мою увагу цей гонщик, чи-то зовнішністю, чи-то невловимою легкістю, що прослідковувалась у кожному його незначному русі і погляді. Але мені раптом спало на думку, що було б чудово отримати можливість побалакати із ним. Він не був схожий на інших. Важко пояснити, у чому саме полягала відмінність, але вона володіла якимсь природним магнетизмом.

Блондин поправив блискавку на своєму комбінезоні і вже був готовий кудись піти вслід за чоловіком, який напевно, був його координатором. Але в останню мить, ніби відчувши мій погляд, гонщик подивився у мій бік. Я зашарілась, але погляд чомусь не відвела, хоча варто було б.

Хлопець упевненою ходою попрямував до мене. Сонячні відблиски гарно грали у світлому волоссі, а пронизливий погляд великих блакитних очей просто заворожував. Злегка худорляве обличчя з гострим підборіддям ніби належало дорослій людині, а усмішка і очі — дитині. Здається, саме цей контраст і відрізняв гонщика від усіх інших чоловіків, яких мені доводилось зустрічати раніше.

— Добридень, — його мелодійний голос, здавалось, проник углиб моєї душі.

— Добридень, — мої щоки різко стали гарячими, а на вустах промайнула сором’язлива усмішка.

— Олександр Ломов, — вік кивнув і на знак привітання поцілував мою руку.

— Аріна…, — прізвище мого чоловіка, ніби застрягло у мене в горлі.

— Зацепіна, — пролунав над моєю головою низький голос Германа.

Та легкість і ненав’язливість, що тільки-тільки з’явились в атмосфері одразу були знищені суворим тоном мого чоловіка.

— Дуже приємно познайомитися, — Олександр продовжував усміхатися, ніби не відчув ворожого настрою Германа, і потиснув йому руку.

— Взаємно, — Герман хазяйновито поклав свою руку мені на талію і притягнув ближче до себе, я спиною притулилась до його грудей. — Я — ваш прихильник, — ці слова повинні були звучати як комплімент, але Герман сказав це якось застережливо.

— Правда? — Олександр здався мені здивованим. — Несподівано. Я ще не взяв жодного кубка, щоб заслужити на такого впливового прихильника.

— Саме для цього і потрібні впливові прихильники, щоб у майбутньому брати кубки, — Герман багатозначно подивився на Олександра.

— Це для мене честь, — хлопець заусміхався. — Постараюсь виправдати ваші сподівання. Мені вже час, треба підготуватися.

— Так, звісно, — Герман теж усміхнувся, але мені його усмішка задалась натягнутою. Як дивно. Я гадала, що він буде у захваті через зустріч з улюбленим гонщиком.

— Якщо здобуду перемогу, обов’язково присвячу її вам, — Олександр перевів погляд своїх блакитних очей на мене.

Я не знала, що на це відповісти і як себе варто правильно повести. Пальці Германа несподівано боляче стиснули мою талію, і я ледь не скрикнула, але все ж таки стрималась. Не ризикнувши випробовувати терпіння свого чоловіка, я відсторонено промовила: