Єва Басіста - Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста

Глава 2.2

Скрізь затемнене вікно бачу розгублене обличчя Кароліни. Вона дивиться на автівку та паралельно виймає зі синьої сумочки телефон. Відбитком пальця розблоковує смартфон та схиляє голову.

Починає бігом писати. Одночасно чую, що на мій гаджет приходять повідомлення. Це строчить мені. Навіть не посперечатися.

- Не думай їй говорити зайвого, - проштрикує мене голос батька, який сідає поряд. - Хоча скільки жінці не кажи, то все одно зробить по-своєму та ще пилятиме, що вона має рацію.

Нічого не відповідаю. Дивлюся поперед себе. За мить зображення змінюється, бо позашляховик їде з цього місця. Покидає двір будинку з подругою та вливається у потік автівок, які такі неяскраві та сумні - білі, сірі та чорні. Інколи проскакують, мов бабки, червоні та сині.

Відвертаюся та обіймаю себе руками. У голові нині величезна пустка, а в серці виникає біль.

Я зараз мала завершити роботу та почати збиратися на день народження: обирати сукню, думати, який зробити макіяж, підбирати туфлі, прикраси, сумочку…

А у результаті - їду з батьком, який у моєму житті не так часто з'являвся, аби познайомитися з майбутнім чоловіком.

Що за клята доля? Чому вона зробила мені такий жахливий виверт? Де я так сильно нагрішила? Невже через те, що небажана дитина? Але я ж невинна, що з'явилася на світ?

Чи може причина ховається в іншому? Була поганою донькою? Та наче ні… Мамі завжди допомагала, у школі та університеті добре вчилася, у погані компанії не встрягала, а тут тримай «файний подарунок».

Але більше ранять слова батька, що це дасть казкове життя та мене вбереже та врятує. І від чого? Від щасливого життя? Щоб не усміхалася та не знала, що таке кохання та щастя? Просто чудово!

- І чому мовчиш? - дістає тато.

- А що мені казати? - не відлипаю від вікна. - Ти все одно не станеш мене слухати. Тому який сенс?

- Ти ще потім мені подякуєш, - запевняє батько. - А коли доживемо до того чудового моменту, то я тобі пригадаю цю розмову. Будеш від сорому маком червоніти та очі збентежено опускати, що таке мені словесно виробляла.

Пхикаю. Дякувати буду. Скоріше стану клясти, що рідну доньку на нещасливе життя прирік.

- Ну німуй, - продовжує. - Твоє право мовчати, але ввечері ти маєш бути привітною, а не кошеням зацькованим, бо немає нічого кислішого за дівчину з таким виразом обличчя, яке нині у тебе. Треба більше позитиву.

- Можу обіцяти тільки криву посмішку на вустах, - холодно кажу.

- Маргарито, ти хочеш ремінцем по одному місцю? - гримає батько.

- Тату, відчепися! - не витримую та обертаюся до нього. - Ти можеш дати мені спокій! Я не бажаю говорити!

Пропалюю його очима, в яких назбируються сльози. Вони поки не мчаться щоками - тримаються. Щось сьогодні я дуже часто відчуваю їх.

- Не психуй, - беземоційно відповідає та відвертається.

У тиші доїжджаємо до будинку батька, який розташований за містом у невеличкому селищі та нагадує палац - великий та розкішний.

Коли виходжу з авто та бачу його, то від здивування хоче відкритися ротик. Я думала, що така пишнота тільки у фільмах та серіалах існує, а тут… Гігантська трьохповерхова будівля, білі колони, велетенські вікна…

Нема стільки слів, щоб описати красу перед очима. Це тобі не квартира, де я жила з мамою…

Мама. А як би відреагувала вона на такі жахливі дії батька? Гадаю, що вона заступилася за мене. Не дала б на голову натягнути веляна.

- Ходімо, - мовить батько, який виходить з авто. - Нема чого роздивлятися будинок та подвір'я. Тут нема нічого незвичного.

- Добре, - корюся йому.

Він впевненими кроками йде вперед, але я його зупиняю:

- А валіза?

Тато розвертається до мене та з подивом у голосі запитує:

- А навіщо тобі валіза?

- Там мої речі… Зарядка до телефона, який у мене фактично на нулі.

- Зараз тобі речі не стануть у пригоді. Таня приготувала для тебе сукню та все потрібне. Притому ти тут лише на один вечір.

- У сенсі на один вечір, - відчуваю, що блідну. - Тату, тільки не кажи, що…

- Так, ти після вечері поїдеш зі своїм нареченим до нього, - уриває, складаючи руки на грудях. - Тобі нема чого робити у моєму домі - треба налагоджувати стосунки з майбутнім чоловіком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍