Аля Морейно - ( Не)фартовий Санта, Аля Морейно

3

Яна

– Дякую за компанію. Ви зробили цей вечір по-справжньому чудовим, – прощаючись, відсуваю стілець. – Мені вже час.

– Я проводжу, – Євген піднімається першим, галантно залицяється.

Я б воліла вийти із залу сама. Здається, так мені вдасться ненадовго подовжити чари цього свята. Усе добре має закінчуватися на приємній ноті, тоді воно залишить особливий посмак.

Мені не хотілося б відкривати перед Євгеном обличчя, нехай воно буде оповите серпанком таємничості. Відчуваю, що я йому сподобалася, але прекрасно розумію, що в нас є тільки цей вечір.

Він мене, найімовірніше, не пам’ятає. Але якщо раптом дізнається, то це може зіпсувати йому осад від свята. Та й мені не хочеться зайвий раз згадувати про випадкову ніч і муки сорому й совісті, які переслідували мене після цього.

– Можливо, продовжимо в іншому місці в більш інтимній обстановці? – пропонує мій Санта низьким шепотом. – Познайомимося ближче, проведемо рік, що минає…

А він ні краплі не змінився.

– Ні, мене вдома чекає дочка, – відповідаю категорично. – Я обіцяла повернутися до півночі, а вже й так майже година.

Минулого разу я піддалася на його вмовляння. Але тоді я була молода, наївна й дурна дівчина з розбитим серцем, а тепер – навчена досвідом жінка, яка знає собі ціну й на такі дешеві підкати не ведеться.

Євген наполегливо йде за мною до самого гардероба, і я не можу придумати, як позбутися його. Підкреслена удавана галантність починає мені докучати. Що незрозумілого в слові «ні»? Ясно ж, що сьогодні йому нічого не обломиться… Навіщо псувати закінчення чудового вечора зайвою наполегливістю?

У пуховику й шапці з маскою на обличчі я маю щонайменше безглуздий вигляд. Це як на виході з поліклініки забути зняти бахіли й крокувати в них вулицею. Я не здаюся. Уже сама собі не можу пояснити, чому мені так важливо зберегти інкогніто. Дивна гра, що межує з дурістю.

– Гюльчатай, відкрий личко, – єхидує Євген. – Я цілий вечір гадаю, якого кольору у вас очі.

Грати й далі роль загадкової принцеси не виходить, мені доводиться стягнути маску, наспіх абияк застромити її в сумку, побажати супутникові щасливого Нового року і швидким кроком попрямувати в бік виходу. Там, за скляними дверима я здалеку помічаю таксі. Сподіваюся, воно по мою душу.

– Яно, стривайте! Куди ви знову від мене тікаєте? – тараторить услід Євген.

Не обертаюся. За інтонаціями чую, що він усміхається. «Знову» означає, що впізнав. Що ж… Плюсик йому в карму.

Плюхаюся на заднє сидіння таксі. На щастя, Євген не наполягає і дозволяє мені поїхати. Звісно, людина його статусу не опускатиметься до таких настирливих спроб затягнути гарну жінку в ліжко. Тим більше якщо вона поспішає до дочки.

Ліміт нереальності цього вечора вичерпано. Один факт, що подарунком від Таємного Санти виявився сам Євген Кремінь – уже цілковита фантастика. Дивно, що його ніхто не впізнав – бізнесменів такого рівня в комерційних колах знають в обличчя.

Вночі дороги вільні, машина мчить швидко. Відкидаю голову на спинку й мимоволі занурююся в спогади. Весь вечір відганяла їх, а тепер раптом накриває.

Це було рівно шість років тому, теж незадовго до Нового року. До нас на завод приїхали аудитори з головного офісу – щось у нас сильно не сходилося за сумами, і виникли підозри на махінації. Я тоді тільки недавно закінчила університет і в бухгалтерії була майже п’ятим колесом до воза – нічого серйозного мені ще не доручали. Тому пристрасті навколо аудиту мене не особливо зачіпали. Навіть із теками та звітами до начальства ганяли більш досвідчених бухгалтерів.

Я тоді переживала афтершок після болісного розлучення. За два роки до цього я втратила дитину, а після ніяк не виходило завагітніти. З чоловіком у нас була велика різниця у віці, він квапив мене з дітьми. Й одного разу приголомшив новиною – у нього з’явилася інша жінка, яка чекала від нього дитину.

Він, як порядна людина, природно, зібрався з нею одружитися. Мені довелося повернутися до батьків і намагатися шукати рівновагу, щоби почати нове життя.

Це був мій останній робочий день на тому заводі. Після свят на мене чекала нова робота в столиці та орендована квартира, яку тато оплатив на пів року наперед. Аудитори майже закінчили перевірку й запросили всю бухгалтерію в нічний клуб. Ми славно потусили, багато танцювали. Я навіть наважилася заспівати. Євген, керівник і головний ініціатор заходу, наполегливо надавав мені знаки уваги. Він був молодий, вродливий і дуже галантний. Він запаморочив мені голову, і я піддалася спокусі. Після клубу ми вирушили до Євгена в готель.

Ніч була чарівно гарячою. Тіло, яке скучило за чоловічою ласкою, відгукувалося, як скрипка в руках умілого музиканта. Прокинувшись за звичкою рано й оцінивши масштаб катастрофи, я із жахом зрозуміла, що переспала мало не з першим зустрічним. Швиденько одягнулася і встигла вислизнути з номера непоміченою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍