Шекспір Вільям - Коріолан, Шекспір Вільям

Далі — воєначальники, воїни, глашатай.
Глашатай Вельмишановні римляни! Вітаймо
Героя Марція. Він бився сам
За брамою у Коріолах! Він
Зі славою здобув нове наймення —
Коріолан! Вітаєм в ріднім Римі,
Ласкаво просимо, Коріолане!
Фанфари.
Всі Ласкаво просимо, Коріолане!
Коріолан Доволі! Це мене гнітить! Не треба
Цих окриків!
Коміній Поглянь! Он твоя мати!
Коріолан О! Знаю, ти благала всіх богів
За успіх мій.
(Стає навколішки)
Волумнія Устань, мій добрий сину,
Мій Марцію, шляхетний Каю і...
Як ще тебе сьогодні величають?
Коріолане! Он твоя дружина...
Коріолан Привіт, мовчальнице моя прекрасна!
Якщо ти плачеш в час мого тріумфу,
То чи сміялася б, якби в труні
Мене принесли? Вдови в Коріолах
І матері, що втратили синів, '
Так дивляться.
Мененій Боги тебе хай славлять!
Коріолан Ти ще живий?
(До Валерії)
Даруйте, мила пані!
Волумнія Що діяти? До нас у гості —— всі!
Вітаю всіх!
Мененій Сто тисяч привітань!
Я плачу і сміюсь! Хай дожене
Того проклін, хто бачити не радий
Тебе! Вас трьох обожнювати Рим
Повинен, хоч, відомо, ще знайдуться
Гіркі лісниці й сквасять нашу радість,
Та все ж таки привіт вам! Кропивою
Залишиться назавжди кропива,
А дурень — дурнем.
Коміній Завжди мовить слушно!
Коріолан Мененій — завжди.
Глашатай ] Гей! Дорогу дайте!
Коріолан
(до Волумнії та Віргілп)
Додому — потім. Спершу я повинен
Відвідати патриціїв шановних,
Що почестями вознесли мене
І привітали.
Волумнія Всі мої бажання
Збулись, крім одного... Не сумніваюсь,
Що Рим тебе підніме скоро...
Коріолан Мамо!
Я буду краще Римові слугою,
Аніж правителем на римський кшталт.
Коміній Вперед на Капітолій!
Фанфари. Сурми. Всі урочисто, як і ввійшли, виходять. Сіціній і Брут виступа-
ють наперед.
Брут Всі язики лише про нього мелють,
Слабкі на зір вдягнули окуляри,
Щоб бачити його, дитину нянька
Покинула й базікає про нього,
І куховарка, хусточку дешеву
На шию недомиту пов'язавши,
На мур дереться, щоб його побачить.
Хто з вікон, хто з карнизів, хто з гілля,
Хто на покрівлі окаряч,— усі
На нього витріщаються, й жерці-
Затворники штовхаються між людом,
Пропхатись хочуть уперед, матрони
Свої рум'яні щоки, на яких
Червона барва з білою воює,
Під поцілунки Феба підставляють,-
Неначе бог якийсь вступив у нього
І величчю наповнив людську постать.
Сіціній Клянусь, він буде консулом!
Брут Тоді ми
Вже зможемо поспати.
Шціній Ні, не буде
Він довго почесті носити. Втратить
Усе, що заробив, закінчить тим,
З чого почав.
Брут І це єдина втіха.
Сіціній Не сумнівайся, наше простолюддя
Забуде через давню ворожнечу
Всі почесті його. Пихата вдача
Знов приведе до ворожди.
Брут Я чув,
Як Марцій клявся, що, коли б схотіли
Його обрати консулом, на площу
В пошарпаній одежі він не прийде ,
І не покаже, як велить наш звичай,
Прохаючи в народу голосів,
На тілі шрами.
Сіціній Я це добре знаю.
'Брут Він консульства не схоче, ну, хіба
Патриції попросять...
Сіціній Я хотів би,
Щоб клятви Марцій не зламав.
Брут Та що ти!
Він надто гордий!
Сіціній Це для нього буде
Загибель певна.
Брут Отже, має впасти
Чи він, чи влада наша. Ми плебеїв
Переконати мусим, що й тепер
Ненавидить він їх, що, дай лиш волю,
Він їх оберне в мулів, відбере
Від них всі вольності й покаже їм,
Що менше мають здатності й душі,
Аніж верблюди на війні, яких
Годують, щоб лиш вантажі носили,
І б'ють, як встати вже не годні.
Сіціній Ми
Зухвальця того розвінчати мусим,
Коли пихатістю своєю він
Образить всіх, а це вже буде скоро.
Його на чернь так легко нацькувати,
Немов собаку на вівцю, вогнем
Його ненависті народ займеться,
Немов суха стерня, і дим засліпить
Навіки Марція.
Входить гонець.
Брут Ну, що?
Гонець Вас кличуть
На Капітолій. Там постала мова,
Що Марцій буде консулом. Глухі
Жадають бачити його, незрячі —
Послухати, всі товпляться, кричать,
Матрони рукавичками махають,
Жінки й дівчата — шарфами й хустками,
Як перед постаттю самого бога
Юпітера, всі перед ним стають,
І благородні, й бідні,— я ніколи
Такого ще не бачив!
Брут Ну, ходім!
Берім з собою тільки вуха й очі,
А серце хай пожде подій.
Сіціній Ходім.
Виходять.
СЦЕНА 2
Капітолій.
Входять два служники і розкладають подушки на лавах.
1-й служник Скоріше, скоріше, вони майже тут. Скількох ви-
сунуто в консули?
2-й служник Кажуть, трьох. Але всі вважають, що буде обра-
ний Коріолан.
1-й служник Хоробрий він чоловік, але страшенно гордий і
не любить простих людей.
2-й служник Багато було великих мужів, що лестили народо-
ві, а народ все ж таки їх не любив, багато було й таких держав-
ців, кого народ любив невідомо за що, бо народ не знає, за що
любить і за що ненавидить. Коріоланові однаково, любить чи не-
навидить його народ. Він знає, чого варті почування народу, і з
благородною байдужістю ставиться до нього.
1-й служник Е, ні. Якби Коріоланові було байдуже, любить
його народ чи не любить, то він тримався б осторонь, сам не чи-
нив би народові ні добра, ні зла. А тим часом він напрошується
на народну ненависть; він намагається видавати себе за ворога
черні. Отож погано навмисне викликати лють і невдоволення на-
роду — так само, як і підлещуватися до того, кого ненавидиш.
2-й служник Він має великі заслуги перед вітчизною. Його
шлях нагору не був легкий. Не те, що в тих, які скидали шапки
перед народом і більше нічого не робили, щоб заслужити його
пошану й високу думку. А Коріолан утвердив свою славу в очах
народу, а свої подвиги •— в його серці. Замовчувати його заслуги
чи не визнавати їх було б страшною невдячністю. Говорити про
нього зневажливо може тільки злобивець і брехун, якого засудить
кожен, хто його почує.
1-й служник Досить про нього. Він людина з гідністю. Але
вступися з дороги, сюди йдуть.
Звук сурми. Входять патриції, сенатори, народні трибуни Сіціній
і Брут, перед ними — ліктори, Коріолан, М є н є н і й, К о м і н і й. Сі-
ціній і Брут займають свої місця. Коріолан стоїть.
Мененій Ми з вольсками покінчили: Тіт Лартій
Правителем поїде в Коріоли.
Зостався пункт найголовніший — треба
За подвиги віддячитись тому,
Хто проти ворога стояв. Я прошу,
Старійшини поважні, дати слово
Для звіту консулові й полководцю,
Хай він розкаже про діла достойні,
Геройства Марція Коріолана,
Якого ми на наше зібрання
Покликали, щоб почесті йому
Воздати.
1-й сенатор Говори, вельмишановний
Комінію! Розлогості не бійся,
Хай слово буде довгим, дай нам доказ,
Що нагород не вистачить в держави
На відзначання почестей таких!
(До трибунів)
Ми просим вас послухати, народні
Обранці, й просимо сказать народу,
Що ви підтримуєте нас.
Сіціній Ми всі
Зібралися з приємної нагоди,
Готові віддавать тому належне,
Заради кого ми зійшлись.
Брут Одначе
Були б ми ощасливлені, якби
Він до народу ставився прихильніш,
Аніж колись.
Мененій Це мова недоречна!
Мовчи! Ти будеш слухати нарешті
Комінія?!
Брут Із радістю. Та все ж
Доречніша моя пересторога,
Ніж докір твій мені.
Мененій Народ він любить,
Але не буде спати з ним. Будь ласка,
Комінію.
Коріолан встає й хоче вийти.
Ні, залишись!
1-й сенатор Будь ласка,
Сідай, Коріолане, не соромся
Про подвиг свій почути!
Коріолан Ні, даруйте!
Я краще лікувати буду рани,
Ніж слухати історії про те,
Як їх дістав.
Брут Я сподіваюсь, ти
Тікаєш не від слів моїх?
Коріолан Звичайно;
Бувало, правда, я тікав від слова,
Не боячись ні списа, ні меча.
Мене ти не образив, бо мені
Не лестив, а народ люблю настільки,
Наскільки вартий він любові.
Мененій Сядь же!
Коріолан Я краще буду грітися на сонці
В шалений час тривоги бойової,
Ніж тут сидіти й жадібно вчувати,
Як перебільшують мої ніщотні
Діла.
(Виходить)
Мененій Скажіть, захисники народу,
Чи може він запобігати ласки
В плебеїв, що лиш плодяться чудово,
Серед яких на тисячу одна
Трапляється з достоїнством людина,
Коли готовий краще смерть прийняти,
Ніж слухати хвалу про себе. Прошу,
Комінію!
Коміній Я голосу не маю.
Діла Коріолана неможливо
Описувати голосом слабким.
Якщо хоробрість будемо вважати
Найвищою чеснотою, то рівні
Йому на цілім світі не знайти!
В шістнадцять літ він бився проти армій
Тарквінія, що йшли на Рим, і краще
За інших бивсь! Тодішній наш диктатор,
Якого я шаную, бачив сам,
Як він, ще безбородий отрок, гнав
Тих, хто вже мав щетину над губою.
Пораненого римлянина сміло
Прикрив собою й тут же трьох убив;
З Тарквінієм зіткнувся й повалив
Його на землю. Ще коли він міг
Жінок на сцені грати, показав
Себе він лицарем на бойовищі,
Вінок дубовий заслужив. Як море,
Він виростав, ставав із хлопця мужем.
В сімнадцяти боях із того часу
Він був — і завжди першості вінками
Свій меч оздоблював. А Коріоли!
Немає слів, щоб подвиг той списати;
Він боягузів зупинив і миттю
В забаву обернув перестрах їхній
Сміливістю своєю. Корабель
Так водорості носом розтинає,
Як меч його рубає ворогів!
Від ніг до голови залитий кров'ю,
Стояв на полі він, і кожен рух
Його кругом смертельні зойки сіяв.
Він увійшов, самісінький, як палець,
У місто, за ворота, без підмоги,-
Назад вернувся, браму відчинив,
Влетів із воїнством у Коріоли,
Немов комета. Город він здобув,
Та, вчувши десь на полі брязкіт битви,
Подвоїв силу духу. Він примчав
До нас і в битву кинувся шалено,
І, доки нашими не стали місто
І поле, він не зупинивсь ні разу
Передихнути.
Мененій Благородний муж!
1-й сенатор Так, пасуватиме йому шаноба,
Яку готуємо для нього.
Номіній Він
Не захотів прийняти нашу здобич,
Відкинув речі, найцінніші в світі,
Як бруд; жадає значно менше він,
Ніж може дати старець. Нагорода
Його ділам — самі його діла;
Вдоволений він тим, що в небезпеці
Живе, як воїн.
Мененій Має він чесноти
Найвищі. Хай його покличуть.
1-й сенатор Кличте
Сюди Коріолана.
Служник Він вже йде.
Входить К о р і о л а н.
Мененій Коріолане! Консула звання
Тобі дає сенат.
Коріолан Я віддаю
Йому життя і меч.
Мененій Тобі потрібно
З промовою звернутись до народу,
І справа скінчена.
Коріолан Я вас благаю,
Звільніть мене від звичаю старого,
Не можу я на площі голим стати,
Показувати рани темним людям,
Щоб мати їх підтримку.
Сіціній Плебс, одначе,
Повинен голоси свої віддати.
Порушення традиції роззлостить
Людей.
Мененій Змирися! Не гніви народу;
Ну, що там звичай,— то ж пуста формальність,
Ти виконай її, як це робили
Всі попередники твої.
Коріолан Не хочу,
Щоб чернь побачила, як я в тій ролі
Почервонію.
Брут
(до Сіцінія)
Чуєш?
Коріолан Мав би я
Хвалитись перед ними: "Так і так,
Це я вчинив!" Показувати шрами,
Які ховати треба.