Шекспір Вільям - Коріолан, Шекспір Вільям

Та невже
Я рани діставав лише для того,
Щоб виривати голоси народу
Для себе?!
Мененій Друже мій, не будь же впертим!
Трибуни, передайте нашу волю
Народові, а консулові щастя
І слави зичимо.
Сенатори Хай завжди буде
У щасті й славі наш Коріолан!
Звуки сурми. Всі виходять, крім Сіцінія і Брута.
Брут От як він хоче обвести народ!
Сіціній Хай знають всі, що він задумав. Буде
Просити й гордувати тим, що просить,
Так, ніби те й без просьби ми повинні
Віддати.
Брут Ми про все, що тут було,
Розкажем на базарній площі. Йдімо!
Я знаю, там чекають нас давно.
Виходять.
СЦЕНА З
Форум.
Входять сім чи вісім городян.
1-й городянин Якщо він справді проситиме наших голосів, ми
не можемо відмовити йому.
2-й городянин Можемо, як нам схочеться.
3-й городянин Ми маємо право відмовити, але це право, яке
ми не маємо права застосувати. Якщо він покаже нам свої рани
й розповість про свої подвиги, ми будемо змушені встромити язи-
ки в ті рани й говорити про них. Отже, коли він розкаже нам
про свої благородні діяння, ми будемо змушені висловити йому
благородну вдячність. Невдячність — потворна річ, а якщо народ
невдячний — він стає потворою. Ми як представники народу ста-
ли б теж потворами.
1-й городянин Небагато потрібно, щоб про нас так думали. Ко-
ли ми вимагали знизити ціну на хліб, він назвав нас багатоголо-
вим страховиськом.
3-й городянин Не він один нас так називав. І не тому, що в
нас різної масті голови — в одного чорна, в другого руда, в тре-
тього лиса,— а тому, що в нас уми різнокольорові. Чесно кажу-
чи, я думаю, якби вони навіть вискочили з одного черепа, то по-
летіли б хто на схід, хто на захід, хто на північ, хто на південь.
Показуючи їхню згоду щодо напряму, стрілка на компасі весь час
танцювала б!
2-й городянин Ти так думаєш? А як гадаєш, куди полетів би
мій розум?
3-й городянин Твій розум не швидко вилетить з головч, тому
що лоб у тупака міцно закутий, але, потрапивши на волю, він по-
летить на південь.
2-й городянин Чому на південь?
3-й городянин Щоб згубитися в тумані; там три частини твого
ума розпливуться в гнилих випарах, а четверта — не втративши
совісті — повернеться до тебе, щоб допомогти тобі знайти жінку.
2-й городянин Без жартів ти не можеш обійтись, що ж, давай
далі, смійся.
3-й городянин Як ви там, вирішили віддати йому голоси? Зреш-
тою, байдуже, більшість буде за ним. Якби він шанував народ,
не було б достойнішого за нього.
Входять Коріолан в одежі упокорення і М е н е н і й.
От він іде в одежі упокорення, примічайте, як буде поводитися!
Не показуймося разом, підходьмо до нього по одному, по два, по
три. Хай просить кожного зокрема. Кожен з. нас матиме приємність
обіцяти йому свій голос власним язиком. Наслідуйте мене, я пока-
жу, як біля нього треба проходити.
Всі Добре! Добре!
Городяни виходять.
Мененій Ні, ти не прав. Робили це, як знаєш,
І найдостойніші.
Коріолан Що ж їм казати?
"Я прошу, дорогий..." А щоб ти здох!
"Шановний, подивись мені на рани!
Я заробив їх на воєнній службі,
Я бився за вітчизну, як брати
Твої тікали, ревучи, мов бидло,
Від звуку барабанів!"
Менєній О богове!
Про це не говори; ти їх примусь
Подумати про тебе.
Коріолан Що? Про мене?
Побий їх грім. Нехай вони забудуть
Мене, як ті чесноти, що жерці
Вщепляють марно їм.
Мененій Все зіпсуєш!
Я прошу говорити з ними м'яко,
В манері лагідній.
Коріолан Нехай умиють
Обличчя та почистять зуби.
Мененій виходить. З'являються двоє городян,
Маєш,
Уже надходить парочка з отари!
Ви знаєте, чого я тут стою?
1-й городянин Знаємо, але скажи, що привело тебе сюди?
Коріолан Мої власні заслуги.
2-й городянин Твої власні заслуги?
Коріолан Та не моє ж власне бажання!
1-й городянин Як, не твоє власне бажання?
Коріолан Ні, я ніколи не мав бажання випрошувати ми-
лостиню в бідняків.
1-й городянин Ти знай, якщо ми тобі щось даємо, то й від те-
бе сподіваємось щось одержати.
Коріолан Гаразд. Скажи, за скільки можна купити звання
консула?
1-й городянин За лагідну просьбу.
Коріолан Я прошу, дуже прошу дати мені свій голос. Я
можу показати тобі свої рани, коли ми залишимось на самоті.
А ти дай мені свій голос. Що ти скажеш?
2-й городянин Ти матимеш його, достойний муже.
Коріолан Домовились. Випросив два благородні голоси.
Прийняв милостиню. Будьте здорові!
1-й городянин Якось дивно все це виходить.
2-й городянин Якби знову треба було давати голоси, то я...
але пропало.
Двоє городян виходять. Входять двоє інших городян.
Коріолан Я прошу вас, якщо ви хочете мати мене за кон-
сула, віддайте мені свої голоси. Бачите, я одягнений, як велить
звичай.
3-й городянин Ти доблесно служив своїй вітчизні, але заслуги
в твоїй доблесті нема.
Коріолан Загадка?
3-й городянин Ти був батогом для ворогів батьківщини і кан-
чуком для її друзів. Ти ніколи по-справжньому не любив простого
народу.
Коріолан Ти повинен мене ще більше поважати саме за те,
що своєї любові я не віддав будь-кому. Я леститиму своєму на-
званому братові — народові, щоб завоювати його похвалу, коли
він так хоче. Якщо мудрість народу вибирає мій капелюх, а не
моє серце, я битиму лицемірно поклони, буду солодко усміхатися,
розігрувати приязнь, наче народний обранець, роздаватиму щедро
любов усім охочим. Тому прошу вас обрати мене консулом.
4-й городянин Сподіваємося мати в твоїй особі друга, тому
щиро віддаємо за тебе свої голоси.
3-й городянин Ти маєш багато ран, одержаних у боях за на-
шу вітчизну.
Коріолан Коли ти знаєш про них, не буду їх показувати.
Я ціную високо ваші голоси й не буду вас більше затримувати.
Городяни Хай боги пошлють тобі багато радості, з глиби-
ни серця віншуємо тебе.
(Виходять)
Коріолан Солодкі голоси!
О, краще вмерти, ніж просить в народу
Зароблену хвалу і нагороду.
Чого ж я одягнув жебрацькі лахи
І визнання благаю в бідолахи?
Бо звичай так велить, до цього кличе!
Та як робити все, що каже звичай,
Тоді пилюку зі старих століть
Ніхто не зітре, хай вона лежить,-
Навіки правда вкриється брехнею.
Я граю роль, але не зрісся з нею;
Хай тим, що добре дурнів можуть грати,
Належать почесті і консулати;
Я витерпів уже одну наругу,
Постою ще, можливо, стерплю й другу.
Входять ще троє городян.
Надходять голоси...
Прошу я ваших голосів! Я бився
За ваші голоси! Я вартував їх!
Одержав майже тридцять ран за ваші
Прекрасні голоси! Звершив немало
Я подвигів. Де ж ваші голоси?!
Я ж маю бути консулом!
5-й городянин Він благородно все чинив, жодна чесна людина
не відмовить подати за нього свій голос.
6-й городянин Хай він буде консулом! Хай боги пошлють йому
багато радощів і зроблять його добріш другом народу!
Всі Слава! Слава! Хай боги бережуть тебе, благо-
родний консуле!
Городяни виходять.
Коріолан Чесні голоси!
Входять М е н е н і й, Брут І Сіціній.
Мененій Ти строк відбув! Трибуни віддають
Тобі всі голоси народу. Одяг
Потрібно одягнути офіційний,
В сенат піти.
Коріолан Все скінчено?
Сіціній Обряд
Ти виконав. Народ збереться скоро,
Щоб вибори затвердить.
Коріолан Де? В сенаті?
Сіціній Так.
Коріолан Можна переодягнутись?
Сіціній Можна.
Коріолан Я це зроблю і, ставши знов собою,
Піду в сенат.
Мененій І я піду, а ви?
'Брут Ми почекаєм на народ.
Сіціній Прощайте!
Коріолан і Мененій виходять.
Він має те, чого хотів, одначе
Палає в серці лють.
Брут Він горде серце
Прикрив лахміттям. Ти народ відпустиш?
Входять городяни.
Сіціній Скажіть же, мої друзі, чи обрали
Ви того чоловіка?
t-й городянин Віддали ми
За нього наші голоси.
Брут Якби то
Він виправдав любов і шану вашу!
2-й городянин Та де там! Як на мій убогий розум,
Знущався він над нами, насміхався
Із нас, благаючи голосувати
За себе.
3-й городянин Глузував із нас, напевно!
1-й городянин Та ні, не насміхався він, це мова
Така його.
2-й городянин Крім тебе, всі на тому
Зійшлися ми, що з нас він кепкував!
Він мав нам тут показувати шрами,
Сліди поранень, знаки перемоги
В боях за батьківщину.
Сіціній А хіба
Він не зробив цього? Не може бути!
Ба' Ні, ні, ніхто з нас шрамів тих не бачив!
3-й городянин Він говорив, що рани нам покаже
На самоті, зневажливо кривлявся:
"Я маю бути консулом, та звичай
Не дозволяє стати ним без ваших
Шановних голосів". Як їх дали ми,
Він мовив: "Дякую. Тепер мені
Вже нічого робити з вами. Будьте
Здорові!" Та хіба це не насмішка?
Сіціній Ви, дурні, не могли цього збагнути,-
Збагнувши, чом же проголосували,
Як діти?
Брут Чом йому ви не сказали,
Що він, не маючи ще зовсім влади,
Ще будучи мізинчиком держави,
Вже знаний був як ворог ваш, і завжди
Проти свобод і привілеїв ваших
Він виступав; тепер же він, здобувши
Могутню владу, вплив, якщо злорадно
Залишиться противником плебеїв,
То ваші голоси для вас прокляттям
Навіки стануть! Ви йому повинні
Були сказати, що за голоси
Він дякувати має, а ненависть
Свою до вас — він мусить обернути
В любов і стати вашим другом,
Захисником!
Сіціній Якби ви це сказали,
Пізнали б дух його і темний намір,
Або примусили б його зробити
Потрібну на майбутнє обіцянку,
Або роздратували б, наче звіра,
Поставивши йому свої умови!
Роззлостивши його, цією ж злістю
Покористалися б, щоб голосів
Йому не дати!
Брут Бачите ж самі:
Навіть тоді, коли він потребує
Пошани вашої, глузує з вас.
А що тоді, як матиме він владу?
Зневагою розчавить вас! Чому,
Скажіть, немає в плоті вашій духу?
Чом проти глузду ваші язики
Бунтуються?
Сіціній Не раз, не два, бувало,
Ви відмовляли прохачам, а нині
Не той одержав ваші голоси,
Хто їх просив, а той, хто з них сміявся.
3-й городянин Затвердження ще не було. Ми можем
Відмовити йому!
2-й городянин І ми відмовим!
Я сам під'юджу ще п'ятсот людей!
1-й городянин Я — двічі по п'ятсот. І їхніх друзів!
Брут Негайно йдіть і друзям роз'ясняйте,
Що ви обрали консула, який
В них відбере всі вольності й залишить
їм стільки голосу, як треба псові,
Якого б'ють за гавкання, хоча
На це його й тримають.
Сіціній Хай вони
Скасують після мудрої наради
Безглузде ваше рішення. На тому
Наголосіть, що гордий він і вас
Ненавидить; крім того, не забудьте
Сказати, як лахміттям гидував,
Як ображав у ньому вас, але
Скажіть, що думка про його заслуги
Вам не дала образи ті збагнути,
Що глум його коріння мав, напевно,
В задавненій ненависті до вас.
Брут Зваліть вину на нас, скажіть, що ми
Вас підмовляли консулом його
Обрати.
Сіціній Ви скажіть, що настанова
Від нас, а не від ваших почувань
Ішла, що ви настроєні були
На те, що мали, й зовсім не на те,
Що треба там було зробити.