Павло Григорович Тичина - Плуг, Павло Григорович Тичина

Із ким тепер, в яку годину молодий відмолодюсь? Невже ж ні раз не помолюсь за моє кохання, за людину? Дзвенить залізо. Мовчать бетони. За літами літа. Брини ж у серці, Мріє Золота, на різні тони… IV. Не з каменю, не з мармору з простого заліза.     — Ніжна, відважна,     о де ж твій хітон? Де риза злототканная, скорбні твої очі? —     Струнна осанна,     волошковий тон. До ночі працюватимем в полі, як у храмі.     Спій — наливайся     житам в унісон! З піснями, з поцілунками стрінуть нас мадонни.     Пізній… залізний…     над персами сон… Псалом залізу. I
Ненавидим прокляту мідь, бетони і чугуни! Ой що там в полі, що за гук — татари, турки, гунни? Виходим вранці як з печер — курить по всій країні!.. Замість квіток шаблі, списи виблискують в долині… Спахне — ударить — прогримить, затихне за горою — І вже спішить і вже шумить вгорі над головою; — копне копитом, зареве, підкине хмару сизу — І з криком в небо устає новий псалом залізу. Псалом залізу. II
Десь за морями право, честь. За океаном совість. Хоч би вокзал побіг, гукнув, розбуркав промисловість! Заслабло місто: кашель, кров. На труп — ворони, галки… Лише часом немов крізь сон музика й катафалки. І ходить чутка: генерал утік із міста вранці. Без бою, певно, іздадуть, коли кругом повстанці. Стоїть завод, — не п'є, не їсть, аж цвіллю взявся знизу… І мовчки в небо устає новий псалом залізу. Псалом залізу. ІІІ
Минув як сон блаженний час і готики й бароко. Іде чугунний ренесанс, байдуже мружить око. Нам все одно, чи бог, чи чорт обидва генерали! — Собори брови підняли, розбіглися квартали. Над містом зойки і плачі, немов з перини пір'я… Зомліло, крикнуло, втікло зелене надвечір'я. Це що горить: архів, музей? — а підкладіть-но хмизу!.. З прокляттям в небо устає новий псалом залізу. Псалом залізу. IV
На чорта вам здалася власть? Нам дайте хліба, їсти! — А за повстанцями ідуть, співають комуністи. Пождіть, пождіть, товариші, ще будем їсти й пити. Коли б ви нам допомогли капіталістів бити. Ідуть, ідуть робітники веселою ходою. Над ними стрічки і квітки, немов над молодою. Туркоче сонце в деревах, голубка по карнизу… Червоно в небо устає новий псалом залізу. Ронделі. I