Павло Григорович Тичина - Плуг, Павло Григорович Тичина

на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната, — заходьте коли-небудь! Я привітаю, наче друга. Ах, я давно Вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала. Мені все сниться: сонце, співи, і Ви, і день весняний, — І от я з Вами вже знайома, поете мій коханий. Прийдіть сьогодні: в мене вдома лиш я сама та квіти. Я цілий вечір буду ждати, боятись і радіти… ІІ. Ви десь, мабуть, не з наших сіл, або ж… о ні, не смію. Читала Вас я — і не все, не все я розумію. Чи я у полі, чи в лісу — усе мені здається: у Вас у книжці неживе, а тут живе, сміється… Про Вас недавно хтось писав: "Поезії окраса". А все ж таки у Вас не так, не так, як у Тараса. Про все в Вас єсть: і за народ, і за недолю краю. А як до серця те узять — даруйте, я не знаю. ІІІ. Я комуністка, ходжу в "чужому", обрізала косу. — І Вам не соромно співати в цей час про сонце, про красу? Пишу до Вас, бо так схотіла. Скажіть мені: кому потрібні рахітичні оті сонети та пісні? Народу, скажете? голодним? — Нещасна, жалка ж та рука, що тріолетами годує робітника. Поки прощайте, не здивуйте — це ж не любовний лист. А втім скажу: Ви — сила, і з Вас ще буде комуніст. Мадонно моя…
І. Мадонно моя, Пренепорочна Маріє, прославлена в віках! На наших самотніх вівтарях лиш вітер віє… Пройди над нами з омофором, заридай над селом. — Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом не воспоєм диким хором. — Жона відважна, діва гріховна гряде до нас. Нагая — без одежі, без прикрас — чарує, мов та рожа повна. Схились, Мадонно, на причілок останньої хати в селі. Усміхнись — і пійди собі геть по ріллі, одганяючись од куль, як од пчілок… ІІ. Вже славлять, співають              нове ім'я. (Ave, Магіа, Калино моя!) Іде і сміється:              життя! квіток! Сонце на скрипку, хмарки у танок. На бедрах, як струнах,               лежить рука. Здрастуй, дівчино, — чия ж ти така? Скажу — не скажу я:               усіх, твоя… (Аvе, Магіа, Калино моя!) III. Мадонно моя, Мати Пречиста, мій Цвіте Голубий! Вступає в вік новий душа чиста. Замість лелії рожу цілують уста. А все ж, як Петро від Христа, відректися від Тебе не можу.