Домінік Фортьє - Книжкова обитель, Домінік Фортьє

його напевне почули, він наклав свого вогненного пальця на скроню сплячого і зробив у кістці дірку, яку можна розгледіти й нині, бо череп Обера, разом із діркою в ньому, покоїться в базиліці Сен-Жерве в Авранші.

Тож єпископ направив кількох ченців на гору Ґарґан в Італію, звідки вони повернулися зі шматком від червоного плаща Михаїла, а ще з частиною вівтаря, на якому він постав і де зберігся слід його святої ступні. Незабаром ефект від цих святих реліквій став очевидним. Сліпа в селі Астераік, за кілька льє від Гори, раптово прозріла. Розповідають, що вона скрикнула: «Як же добре бачити!». Село змінило назву і ще й дотепер зветься Добребачити.

Обер вирішив зводити храм на острівці, що звався Гора-Могила, який залишався незаселеним, відколи його залишили двоє пустельників ще у минулому столітті. Туди завезли бика, тварину грубу, проте сильну, прив’язали до патика й оголосили, що абатство постане там, де ця древня тварина витопче траву своїми копитами. Поки єпископ вагався щодо розмірів майбутнього храму, йому був ще один знак: роса протягом ночі вкрила всю вершину, за винятком єдиного місця, яке залишалося сухим. Кругле за формою, воно могло вмістити сотню людей. Саме там і було збудовано Нотр-Дам-су-терр.

Опісля цього покликали бравого чоловічка з околиць, щоб він із допомогою своїх дванадцяти синів заклав фундамент храму. Намарне: вони виявилися нездатними виконати доручену їм справу. Потрібно було ще принести новонародженого, щоб він своєю невинною ніжкою розкрив скелю з тим, щоб почати будівництво — ще один доказ, якщо бажаєте, що той, хто може багато — не може нічого, і що іноді немає сили більшої за слабкість.

Тут закінчується легенда і починається історія. Та історія будівництва (а, безсумнівно, ліпше буде сказати будівництв) споруд Монт-Сент-Мішель повна прогалин, кон’юнктури і припущень. Можна уважно вивчати сторінки видань найточніших документів, вивчати виконані за різних часів плани, все занотовувати, пильно розглядати невеликі макети, виставлені на місці, однак точного уявлення ні про порядок виконання робіт, ані про вигляд самої гори у певний період отримати не вдасться.

Проте дещо все ж відомо напевно: спорудження монастирської церкви почалося близько 1017 року і тривало майже шістдесят років. Камінь був затвердим, щоб його довбати чи рівняти, будували навкруг, а гора і нині виступає в багатьох місцях. Не в останню чергу саме тому і відчуваємо запаморочення, коли намагаємося орієнтуватися у цьому лабіринті (в дійсності чи на папері), яким і є Монт-Сент-Мішель: результат того, що абатство побудоване не на вершині, а навколо неї. (Там, де має знаходитись серце, — порожнеча, тобто заповненість, тобто скеля.) Середина, як завжди, не схожа на те, що можна передбачити з огляду на зовнішній вигляд, а те, що зображено на планах, не дає змоги уявити ні одне, ні інше. Почасти це абатство є чимось неймовірним.

Сьогодні, хоч який макет чи креслення ми вивчали б, майже неможливо орієнтуватися в цій анфіладі кімнат, більш-менш квадратних і розташованих більш-менш одна над одною; таке враження, що перед нами гра — лабіринт змійки-драбинки, в якій просуваєшся на дві клітинки, щоб потім повернутися назад на чотири, або один із тих малюнків Ешера, на яких опісля маршу сходів, які здається прямують догори, неймовірним способом повертаєшся у відправний пункт. Можливо, так сталося через те, що будівництво розтягнулося на півтисячоліття, велося окремими шматками, під керівництвом багатьох майстрів, у кожного були відмінні від попередників знання і засоби — готика підноситься над романським стилем, який виситься над каролінгським, що вкоренився у скелю. І це не зауважуючи, що впродовж усіх цих років обвали слідували за пожежами, і збудована 1100 року кімната могла бути зруйнована через 100 років, реставрована, а тоді перебудована п’ятдесят і двісті років по тому.

Не маючи змоги розмістити будівлі на великій площі, будівництво роками продовжувалося вгору. У середині ХІІ століття абат Роберт Торіні розпочав нові роботи, які змінили обличчя Гори: він наказав обладнати дві темниці і досить скромний житловий будинок для себе, а ще набагато більший заїжджий двір для прочан, які стікалися до храму. Він також наказав збудувати дві вежі з обох боків церкви. У першій оселилася більша частина з понад чотирьохсот томів, з яких складалася бібліотека абатства, яке в той час називали Місто книжок. Значна кількість цих творів зникла, коли вежа завалилася десь років через дванадцять опісля її зведення. Друга розвалилася 1776 року.

У 1228 році завершилося спорудження подвійного будинку на три поверхи, в якому одна над одною містилося три їдальні (благодійницька, гостьова і чернеча) для бідних прочан, багатих гостей і ченців відповідно. Кімнати в західній частині відповідали схожому припису: внизу комірчина, призначена для потреб тіла, посередині скрипторій, для потреб розуму, на горі місце для моління, сад душі.

У XV столітті абати взялися за укріплення Монт-Сент-Мішель, щоб захистити його від нападу англійців, які повністю захопили провінцію, включно з Томбелен, острівцем по-сусідству. Гору захищав гарнізон у складі десь двохсот військових, яких направив Шарль VI. Та позбавлений доходів, які приносили підпорядковані йому абатства з-за Ла-Маншу, Монт-Сент-Мішель почав відчувати нестачу ресурсів: хоч як дивно звучало би, потири і монстрації переплавили, щоб викарбувати монети для оплати солдатів.

У 1421 чи в 1423 році у церкві завалився хор. Знадобилося століття, щоб його відбудувати в найчистішому стилі блискучої готики. Для цього спершу звели залу з великими стовпами (числом десять), масивні корені, які підтримували всю повітряну надбудову, що спиралася на ліс зовнішніх підпорних арок. На кожне віконце — кам’яна арка: дві конструкції, кожна — дзеркальне відображення іншої.

 

Насправді ж Монт-Сент-Мішель дав прихисток не одному абатству, а десятку, якщо не більше, деякі з них зникли, примарні абатства, на будівлях одних сьогодні лежить відбиток пустки, інші перебудовувалися протягом століть, добудовувалися і з’єднувалися з іншими, добре чи погано. Розчахнуті стіни, завалені склепіння, згорілі стелі, знесені вежі, засипані проходи, небезпечні сходи, розбиті дзвіниці, відновлені, зруйновані; схожий на десятки разів затертий рукопис, на якому збереглися уривки історії, сліди подряпин і нечитабельні знаки, Монт-Сент-Мішель є величезним кам’яним палімпсестом.

 

В абатстві чотири сади: гортулус, горóд,