Домінік Фортьє - Книжкова обитель, Домінік Фортьє

виконану вдень роботу, я використовував ніч для того, щоб успішно працювати над своїм справжнім твором, якому я й присвячував години від заходу і до сходу Сонця. Я засинав, зморений утомою, з першими світанковими променями. До приходу Анни я старанно ховав будь-які сліди цього нічного портрета, але одного ранку виснаження здолало мене. Я звалився, як був, одягнений, на купу ковдр, кинутих у кутку, і мені снилися дюни, на які потроху наступало море.

 

Коли я прокинувся, вона стояла перед другим портретом. Побачивши їх отак поряд, моєю першою думкою стало, що моя картина була не на висоті. І моє серце стислося. Та щойно зрозумів, що я вже її не побачу, те, що стискало мої груди, перетворилося на біль.

Поки я підводився і намагався привести в порядок свій одяг і волосся, щоб надати собі хоч якогось вигляду, вона повернулася до мене і проказала ясним голосом, вказуючи на меншу з двох картин:

— Я хочу саме цю.

Мені стало снаги відповісти їй кам’яним голосом:

— Сумніваюся, що вона сподобається вашому майбутньому чоловікові, — та перш ніж злетіти з моїх губ, слова майбутньому чоловікові застрягли в горлі.

 

З цього дня ми почали вести ділові тристоронні розмови, в яких гувернантка служила нам посередником, наче ми говорили не однією мовою.

— Це вперше хтось робить ваш портрет? — поцікавився я шаблонно.

Вона не відповіла, лише повела плечем, усього одним, майже непомітно. Дама в чорному взяла слово.

— Великі художники вже зображали мадемуазель. Їхніх імен, без сумніву, ви не можете не знати, таких, як... — Вона зарозуміло назвала кількох із найвідоміших художників графства. — Тож перший портрет було зроблено, коли мадемуазель мала всього один рік. Він такий досконалий, що месьє, її батько, довгий час відмовлявся з ним розлучатися і брав його з собою в поїздки. Багато інших було виконано протягом цих років. Останній — минулого літа.

— Він теж вийшов ладним, жодного сумніву. У такому разі скажіть, чому цього разу ви звернулися до мене?

Гувернантка відкрила була рота, щоб одразу ж його й закрити, наче вона щойно зрозуміла, що не має відповіді на це питання. Вона кинула короткий погляд на Анну.

— Мадемуазель, можливо, вже бачила мої портрети? — ризикнув я, захоплений гординею.

Гувернантка хитнула підборіддям на знак того, що така гіпотеза прийнятна.

Кілька місяців по тому, лежачи біля мене, волосся розкудлане, і я своїм великим пальцем слідував лінії її підборіддя, Анна скаже мені — з рожевими тінями на лілейних щоках:

— Я ніколи не бачила твоїх портретів, та я бачила тебе.

Мені, можливо, треба було б образитися; та я зрадів цьому зізнанню як дитина.

 

* * *

Цієї ночі я прокинувся від того, що світло падало на повіки. Я відкрив очі: Місяць був майже вповні за легкою завісою з хмар, біле світло падало на моє обличчя. Навкруг себе я бачив монахів, заглиблених у сон. Вони дісталися до своїх ліжок опісля вечірньої служби й одразу заснули як убиті. Чулося хропіння, голосне і розмірене. В іншому кінці кімнати хтось легенько попискував. Страждав він у своєму сні, а чи намагався зробити собі приємно, я не знаю. І як так може бути, що у цих чоловіків лише один звук для радості і для плачу.

Дехто мав власні келії, та я спав в одній кімнаті з шістнадцятьма іншими. Я думав про цей вулик із бджолами. А потім мені згадалося сказане якось Робертом про правило, якого вони клянуться дотримуватися: монахи не повинні нічого мати в особистій власності.

Було достатньо видно, щоб розрізнити контури кімнати і сплячі форми, але світ втратив свої барви. Ніч, не існує нічого, окрім чорного, білого і виснажливих відтінків сірого. Я мав би знати про це явище давно, хоча у мене було таке враження, що я вперше звернув на нього увагу. Як може статися, що очі раптово втрачають здатність розгледіти кольори? Чи це втікають самі кольори, щоб повернутися аж на світанку? Єдине, що я знаю напевне, що немає темнішої ночі за ніч жалоби.

Не запалюючи лампи я тихо підвівся і тремтячи віднайшов шлях до церкви абатства. Будівельний майданчик був порожнім. Тут і там я бачив купи каміння, схожі на великих сплячих звірів. Стіни виганялися на половину висоти, а от простінки з отворами вже досягали запаморочливої висоти. Казали, що Роберт заприсягнувся, що його церква торкатиметься небес. Чи правда, що першого разу вона завалилася? Я обережно просувався між стовпами і кам’яними блоками. Передсвітанкове небо світлішало й ставало кольору молока. Білі пилинки, такі ж численні, як і зірки деякими вечорами, вирували і зникали, щойно торкалися землі. Я відкрив долоні: тонюсінький укол холоду. У церкві сніжило.

 

Перший храм на скелі Монт-Томб, присвячений святому Михаїлу, було відкрито 708 року, і він такий самий, як і на горі Ґарґан, що послужив його прообразом. А до цього не було нічого, окрім дірки в черепі єпископа.

Підземна каплиця Нотр-Дам-су-терр була споруджена за наказом святого отця з пробитою головою, щоби втілити доручення архангела, при цьому за порадою бика — безсумнівно, тут криється причина, чому згодом комплекс абатства отримає назву Диво.

Усе відбувалося ось так: Обера, надзвичайно мудрого і благочестивого єпископа авранського відвідав уві сні архангел Михаїл і наказав йому побудувати храм на свою честь. Чи то через забудькуватість, а чи неуважність, в усякім разі не надто поквапливо, святий отець не підкорився тієї ж миті. Ангел у своїй добросердечності відвідав його вдруге, а потім і втретє. Цього разу, щоб