Роман Скіба - Тінь сови

А ти й не бачиш – я стою за шторою. Мене нема уже четвертий день. А над твоєю свічечкою хворою Глухий годинник кашляє і йде. Ялинка наша мружиться до місяця. Літає в сні наш добрий древній кіт. У цій кімнаті Всесвіт не уміститься. Навряд чи в ній уміститься і світ. Згасають тіні. То твій Ангел дмухає. То замерзають Ельмові огні. Іде годинник. Сніг іде. Ти слухаєш? Мене немає. Холодно мені...
* * *

Ти так хотіла бачити смереки...

Леся Українка

Полетимо. Ходи, мала, ходи. Полетимо. Не все ж у світі тлінне. Каратами Різдвяної звізди. Горить чиєсь зображення настінне... Полетимо. У білу круговерть. Ти ж так колись хотіла політати. Хай місяць, переповнений ущерть, Прикинеться стрибайчиком вухатим... Твої смереки стануть на рядно, І залунає інеєвим блиском Те сиве щастя, що тобі дано – У перший раз побачити їх близько...
* * * Білий дощ паде, білий дощ. На Сатурн паде, на Сатурн. Хоч рубай дикорослий хвощ. Хоч на ринвах лабай ноктюрн. Я такий, як сто літ назад. Я такий, як сто літ убік. Я смішний, як отой солдат, Що на старість із війська втік...
СІЧНЕВИЙ ДИПТИХ А надворі зима. Ти сьогодні сама Напуваєш сивіючий гніт. Хтось шкребеться у тьму, Мабуть зимно йому... – Не лякайся, то Місячний Кіт...
* Чуєш кроки гучні... Бачиш тінь у вікні... Не підходь туди, ради Христа. Хтось регоче у тьму, Мабуть чорно йому... – Помолись, то Господар Кота...