Марія Микіцей - Плетиво (Збірка віршів)

Залишає сади Хвора осінь, розхристана, боса, Залишає на білій траві свої чорні сліди. Хто ти? Лис? Повертайся у ліс. Хто ти? Воїн? На чати. Всі слова замалі, та я хочу одне – прокричати…

Марія Микицей:

І мій крик наче спів під який крижані кораблі йдуть під воду у теплих далеких морях і мій спів наче гнів що по собі лишає лиш попіл так схожий на сніг що ніколи не тане й яким вже ніщо не напишеш дочекайся весни – це єдина порада чи просьба чи навіть це назва якоїсь нової планети на якій все почнеться спочатку і навіть без нас #плетиво_пошуку_сонця

Юлія Баткіліна:

Зима іде котячою ходою, Блакитноока, сильна, біла, хижа. І ти неначе сам, ніхто не вижив, Нема для кого поспішати з дому. Здається, світ великий і ворожий, І ти один, і вітер за шибками. І всіх поперетворено на камінь. Іде зима, співає і ворожить. Дзвенить світами крига, крига, крига… І так допоки трохи не оклигав…

Марія Микицей:

І так допоки трохи не оклигав Як не оглухнеш від замерзлих звуків Що навіть товсті шиби не рятують Що невідомо чи колись ще стануть Стіною водоспаду поміж скель І брамою з мечів непереможних Яку відчинить тільки слово принесене на крилах птаха Останнього з-поміж птахів Перед світанком

Юлія Баткіліна:

Перед світанком світ стає, мов плівка, прозора і тонка, легка, зникома… Отут, де крапка, мала б бути кома, за кригою – води тоненька цівка.