Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

думка про необійдне бунтарство, і що більше він трудився, то більше переконувався, що не вилізти йому з нужди чесним трудом, доки існуватимуть визискувачі і визискувані.

Надходила осінь. Підробити цього літа на германуванні через неврожай не вдалося. Андрій перестав віддавати свої зарібки Карпові, який жив уже своєю сім’єю, коли той намірився одружитися. Стара Христя, як і перше, погрожувала відмовою в благословінні. Хвора утриманка Домка більше мовчала. Ганна, знову затяжівши, спробувала якось заступитися за Андрія перед Карпом, але той приревнував її до брата і побив. А біда вже стояла біля порога, як нашестя яке на рід.

Якось Андрій за вечерею заявив, що завтра засилає сватів до протоієрея. По тому виникла така сварка, що не змогли й довечеряти. Наступного дня послані до пан-отця Яреми свати повернулися з відмовою.

- Моєї згоди на те не сподівайся і не чекай, сину! – обізвалася мати, стуливши у гніві уста.

- Ми втечемо звідси без благословінь! - скипів у відповідь Андрій.

- А старого пан-отця на кого кинете? – звелася в ліжку хвора. – Чей же, ходити бідака, як і я оце, не може вже! Що то за донька, яка кине напризволяще немічного батька?! Чого той зять вартий, що зіб’є її з путі праведного? Наш рід був чесний і людяний, а ти? В гріб дочасно заженеш і мене, і Ярему. Помисли, ошалілий, що скажуть про нас люди! Не бути тому, поки я жива! Не бути! – материні очі пойнялися гнівним блиском.

Андрій вискочив надвір і не знати куди подався, а в хаті тихо схлипували Ганна, Дарка і Домка та ходив з кутка в куток Карпо зі стиснутими губами, поки і він кудись подався. Спати уляглися без них. У запівніч Карпо вернувся, тихо роздягся і влігся чомусь не коло Ганни, а на підлозі. Андрія так і не було. У наступний надвечір прибігла до них Леся дізнатися, де Андрій, що з ним. Повернувся із тартака занепокоєний Карпо, заставши її з Ганнною і не зустрівши за день брата.

- Учора?.. Бачилися з ним недовго, бо отець мені заборонили зустрічатися, - відповіла Леся Карпові, стримуючи сльози.

- Таки зразу ж і пішов? – доскіпувався він.

- Таки зразу, кажу ж, - заплакала Леся.

- А куди ж пішов?

- Не сказав, лише кинув навздогін: “І ти така!” А пішов ніби додому, бо чула, гвалтував по його путі Квачів собака.

Настала і ніч у Карпових пошуках брата. Нишпорили скрізь і Дарка та Домка. Навідали Настю і Палазю, геть перелякавши обох. Не знайшли Андрія і в його приятелів. Наступного ранку Карпо дійшов висновку, що Андрій, мабуть, подався в Крим до сестри та зятя, хоч не було при нім ні копійчини.

Йдучи на тартак, Карпо помітив відкриту ляду на горище. По роздумі поліз і туди, а розглянувшись у мороці, онімів – Андрій висів на бантині, давно вже холодний!

Горе було для всього міста, про Янчуків уже марно й говорити. Старенька мати стеряла розум. За похороном Андрія, на який зійшлося півміста люду, невдовзі вмерла і Христя, так по смерті сина і не обізвавшись ні до кого і не взявши до рота й ріски. В родинній трагедії обливалися слізьми дочки, плакав Карпо, ридала Ганна. Настя та Пріся, сповіщені про смерть Андрія, приїхали з Криму вже на цвинтар і застали вже й матір у могилі.

Ходили чутки, що Леся теж хотіла повіситися, та протоієрей тримав її в кімнаті зв’язану більше тижня. Підтверджувалась така чутка і тим, що Леся не з’явилась у Янчуків на похорон Андрія, і Карпо врешті з Ганною навідалися до Яреми, хоч той, правда, їх і не пустив у хату, переказавши покоївкою, що Леся хвора і що, може, невдовзі з Божою поміччю видужає та відвідає їх…

На Карпа всі дивились, як на злочинця, хоч ніхто про це не говорив. Настя і Пріся поїхали порізно додому, не попрощавшись навіть із ним, як ішов ранком на роботу. Ганна з Карпом і Тодоськом перебралися жити в свою ще сиру, недобудовану хату. Бавлячи малого, невпоміт цілоденно була коло Ганни Домка, лише Дарка спала одна в старій хаті. Тодосько вже спинався на ноги, а згодом бавив своїм лепетом молоду хвору тітку. Ганна знову готувалася стати матір’ю, а Карпо, як неприкаяний, крутився-вертівся по заробітках та відробітках, ошатнював хату саморобними меблями, а себе й Ганну – одягом. Спали вони мало, бо так уже завелося, і звичаю не міняли. Карпо ще майстрував різні дрібні поробки для базару:  люльки, ложки, качалки, макогони, дзиги, фуркала, свищики, сопілки. Не відставала від чоловіка і Ганна - брала різні роботи на дім, вишивала, в’язала, а як придбали на позичені гроші машину “Зінгер”, стала шити. Просиджували обоє далеко за північ за в’язанням начинь та сітей, які продавали для них Шимон та шинкарка Ликеря. Зрідка додому навідувався і Пилип, який кінчав школу кадетів вільнослухачем. Старший брат потай заздрив меншому.

Кінчалася зима. Карпо готувався за прийдешнє літо розрахуватися з кредиторами, відробити Левкові і Явдокимові толокою борг, дозакидати будівлі ззовні і викінчити хату з середини: глиною з гноєм, січкою, потертю і половою. Але його плани і надії нагло обірвалися. В кінці лютого неждано-негадано згоріла батьківська хата, як Карпо й Ганна з Тодоськом та Домашкою гостили в Гармашів: Саміла та Палажки. Довелося Дарці спішно побратися з місцевим ковалем Грицьком Вертепою, а Домці перейти жити до Карпа. Та трагедіям Янчуків і пізніше не було кінця. Весною, коли приїхав Пилип глянути на рідне печище, його й Карпа нагло забрали в солдати, як і Гармаша, Вертепу та тисячі інших чигиринців.

Карпо перед відправкою в Черкаси ледве встиг спустити черепичні кільця в глибоченний викопаний толокою колодязь, поставити цямрини, журавля з цебром, обгородити наспіх воринням дворище. Залишилася Ганна солдаткою з двома дітьми і хворою Домашкою на широко розбудованому, але не докінченому подвір’ї. Втіхою їй було лише те, чоловік встиг поставити в хаті добротні груби й печі, а під яткою наскладати чимало дров.

І пішов Карпо, як і інші, ще не