Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

батьківською і Тясмином, мала смужку сіножаті, хащі чорної лози і кущ калини, що горів полум’ям щоосені. В Чигиринщині м’ята, любисток і калина - здавна неодмінні атрибути кожного обійстя, як і лелеки на дахах у своїх гніздах. На березі в лозах і очеретах, рогозах і купинах завжди селилося птаство і співало весною і літом так, що душа мліла.

Отож, купівля сусідської дільниці була доленосною.

Зразу по весіллі, на якому всім на подив Христі допомагала, хоч та ледве її терпіла з чемності, протоієреєва Леся, Карпо ревно взявся за діло, як учаділий. На місці старої хати скоро лишилося тільки горою печище та купи дров, лат і сволоків із кроквами. Свіжо вбиті кілочки-паколи окреслювали чималі майбутні нові хату, сарай-комору, конюшню і погріб.

- Чи не завелике ти, сину, витіяв собі обійстя? – якось спитала в Карпа мати. – Борги ж треба віддати!

Подібний докір кинув і дядько Харитін, ніби змовившись із матір’ю, і тесть Яким тієї ж співав, та вони лише підігрівали Карпове завзяття.

- Коли вже будуватися, то так, щоб не тіснитися, як досі в батьківській хаті, - відбивався він.

Схвалили його намір, крім Ганни, і Пилип та Леся, що зачастила до них по весіллі, а також старша Ганнина сестра Якилина, яку величали Калиною Якимівною і яка неабияк взялася допомагати Карпові та Ганні. У дворищі тесалося й пилялося подароване дядьком Харитоном колоддя, в’язалися вінці хати, комори, сараю, конюшні-стайні, відкладалися обрізки дерева на погріб. Ганна з Даркою за день мали цілу гору трісок. На пильщиків колод зголосилися обидва Карпові товариші Явдоким та Левко, і робота закипіла.

-Будуємо, Карпе, в тебе, - сказали вони, - а потім по жеребку-чурці трудитимешся ти в нас. І робота наша лише до одахування, а там уже сам обходитимешся.

Звичайно, найбільше клопотів лягало на Ганну. З ночі до ночі моталася вона коло трісок, подавала, підносила, відносила, тримала, ще й обід готувала – при помочі Килини й батьків.

Підкрадалися зазимки, усі три будівлі вже красувалися гонтовими дахами, вікнами на причілках, а кусенець хати навіть світив ребрами свіжої закидки. За традиційною вінковою вечерею Левко запропонував, з огляду на брак коштів, піти гуртом на працю в тартак Січового, щоб підробити щось за зиму, а весною продовжувати домову по отому жеребку.

На виплату боргів Карпо й Андрій робили на тартаку старанно, Ганні допомагали Дарка, Христя та Домка, поки дві останні не злягли геть: свекруха від виснаження, а Домка – від кровохаркання, яке раптом почалося в немічної пропасницями та холодним потом.

Господар, щоб не порушувати домов, мусів позичати гроші в добрих одних, аби вчасно віддати борги таким же іншим. Про лікування Христі й Домки, звісно, не було й мови. До того ж ще й Ганна затяжіла. Піклувалися хворими тепер Леся та Килина, заприятелювавши між собою. Стара Христя таки зводилася з постелі, а Домка почувала себе з настанням холодів все гірше й гірше. Взимку, хоч будівлі викінчувалися більше прихватками, дворище набирало вигляду, з чого натомлені господарі мали велику втіху.

Прийшла поволі і весна, а з нею відробітки Карпа в Явдокима і Левка. Андрій вечорами за наказом Карпа закидав будівлі, а яму під льох-погріб викопав Пилип, що прибув у відпустку до хворої матері. Стосунки Карпа із Пилипом і раніше були натягнуті, а тепер і зовсім зіпсувалися через самовладну його деспотичність.

Хоча все назагал було гаразд: борги потроху зменшувалися, а будівництво повільно рухалося, та наближалися пологи в Ганни, геть занедужала стара Христя, свічечкою догорала Домка, до всього ще й Андрій геть перестав слухатися Карпа, пропадаючи суботніми і недільними вечорами із Лесею за містом: чи в полі, чи в Луці-Діброві.

Карпо ж спав по дві-три години на добу. Ставив перегородки стін, стелив підлоги й стелі, - дядько Харитін, на його щастя, зжалівся таки, дозволив небожеві брати зі свого Ліска все потрібне, а тому ж не було ні кінця, ні краю при Карпових задумах.

Пізньої осені, як Ганна після пологів стала поволеньки ходити, молоді охрестили сина Тодоськом. Охрестили й обійстя, хоч жити ще в ньому не могли. Карпо знову пішов із напарниками на зиму в тартак, хоч плата цього разу всім їм була знижена, як тимчасовим сезонникам. Працював він і слюсарем, і пильщиком, і ковалем, і лимарем, і конюхом, і навіть машталіром, не відпочиваючи часто і в свята та неділі. Але що б не робив, був виключно добросовісний, незмінно клопотався господарством, зустрічаючи і півночі за працею.

По здруженні Карпа із Левком та Явдокимом, що приносили якісь книжки про гетьманів, про життя людей на Землі, про господарські поради і садівництво, час іноді проходив і за читанням та розмовами. Читали Євангеліє і батькову Біблію, Часослов і Календарі, і поволі так пристрастилися до того заняття, що воно зробилося в них системою і звичаєм, відбуваючись зимою в Левка, а влітку – десь на луках чи в гаю та аж на Камінній Горі. Порадницями, товмачами незрозумілого та постачальницями непомітно стали Леся та Килина: Явдокимівна вже кінчала гімназію, а протоієреєва шафа була бездонною. В читаннях часом доходили і до баталій із грамотними жінками, в перемовах та сварках, в аналізі прочитаного робили висновки про найболючіше, дошукувалися причин людської нужди, намагалися збагнути, чому колись багатий край став отаким убогим: чи то через приріст населення, чи через невміння господарювати, а чи через визиск багатіїв князів Бобринських, Браницьких, Устиновичів, Безгородецьких та інших великоцарських прихвостнів і самих царів. Доходили істини: щоб зарадити людській біді, треба позбутися визиску, організувати спротив гнітівникам, а в тому числі церковникам-неавтокефалістам, що стали слугами імперії. По-їхньому, цар є від Бога первопристольною особою, відтак усе божественне і святе для чорнолюду-трудівника належить цареві разом із його каторгами.

Взірцем такого спротиву для Карпа, поволі втілюючись, ставав народник батько Дорош, який, по суті, віддав життя за народну справу. Згоджувалися з Карповим висновком усі, і тільки Леся цінувала над усе просвітню та моральну ролі церкви, особливо відстоюючи автокефальну, виразником якої був її батько протоієрей Ярема, що жив з людьми по-людськи, нікого не експлуатуючи.

Отак у Карпа поволі визріла