Антін Щегельський - Секс-бомба застарілої конструкції, або Уроки державної служби

відділу (так у міністерстві офіційно називається завгосп) Лаврентія Павловича Ґазди. Ще задовго до дев’ятої ранку передали завірений завгосповим кучерявим підписом документ охороні. А коли у схожому на акваріум міністерському «передбаннику» вже почали збиратися знімальні групи і пишуча братія, у хол на першому поверсі влетіла, розлючена, мов та фурія, Софія Борисівна.

— Хто вам дозволив цю самодіяльність?! — накинулася вона на свого головного конкурента Василя Петренка. — Навіщо ви влаштували цей балаган, коли Міністр вранці зайнятий в уряді?! — Софія Борисівна верещала так, що навіть за скляною стіною «передбанника» доводилось затикати вуха.

— Не забувайте про субординацію, — тихо і спокійно втрутився Грищенко. — Чому ви напосілася на начальника відділу, коли поруч директор його департаменту? За прес-клуб домовлявся я. Учора ввечері і міністр, і держсекретар підтвердили, що зустрінуться з пресою сьогодні о дев’ятій. Що тут неясного?

— А ви взагалі мовчіть! З вами буде інша розмова і в іншому місці! — верещала Софія Борисівна.

І невдовзі та розмова відбулася. Невідомо, про що говорив міністр з Грищенком, але хвилин за десять повернувшись від начальства, Роман Михайлович вибачився перед гостями і запропонував, якщо ті бажають, прийти на прес-конференцію о сімнадцятій.

Урок інформаційної блокади

Але на цьому неприємності не закінчились. По обіді Грищенку зателефонувала Софія Борисівна й заявила, що зайнята іншими справами, а тому готувати на вечір прес-реліз доручає їм. Всі необхідні довідки вона передає Зоєю.

— Ви колись писав прес-релізи? — запитав у Грабовського Роман Михайлович, поклавши слухавку.

— Доводилося. Й не раз.

— Тоді швиденько за роботу!

З паперів, які принесла Полозова, виходило, що люди зовсім байдужі до того, які зміни до Конституції пропонує її гарант. Мовляв, із понад двох тисяч пропозицій і зауважень до президентського законопроекту, переданих на опрацювання міністерству справедливості, лише сім надійшло від громадян. Решта — від органів місцевого самоврядування і державної влади, політичних партій, громадських організацій та трудових колективів. Довелося ліпити прес-реліз із того, що є. А щоб не ганьбити гаранта Конституції, вирішили цифри взагалі не називати.

За півгодини до початку прес-конференції подзвонила Софія Борисівна й повідомила, що прес-реліз міністр забракував. Довелося Антонові бігти до «конституційних реформаторів» за свіжою інформацією.

— Вас «взули» як немовлят, — співчутливо мовила Валерія, глянувши на довідку, яку передала Софія Борисівна. — Це дані двотижневої давності. Треба було підійти до мене по свіжі.

— Але ж ми домовлялися на роботі зайвий раз не світитися. От я й не ризикнув підходити, — пояснив Грабовський. — Бо конфлікт з С.Б. перемелеться, а тобі назавжди запам’ятають роман з удвічі старшим чоловіком.

Сеньйорита Вишенька враз спохмурніла. Певно сподівалась почути щось набагато приємніше. Може слова кохання, які вже давно висіли на кінчику його язика, але ніяк не могли злетіти?

Довідка, яку дала Валерія, рясніла справними цифрами. Там зокрема, йшлося про те, що серед авторів п’яти з половиною тисяч пропозицій до доленосного законопроекту, було майже чотири тисячі небайдужих громадян України. Взагалі ж в обговоренні взяло участь понад двісті тисяч людей… Але переробляти щось було вже пізно.

«Одобрямс», шитий білими нитками

Для міністерських, особливо тих, хто працював у департаменті конституційних реформ, два останні місяці перетворилися на суцільний аврал. Бо, саме на цей департамент лягла основна робота по обробці та систематизації «народних пропозицій», які так щедро народжувалися у кабінетах обласних та районних державних адміністрацій. Усе те, що надходило до міністерства з усіх усюд, потрібно було порахувати, систематизувати: розкласти по окремих статтях та, відкинувши будь-які коментарі, у яких може бути присутня жива людська думка, звести до єдиного «одобрямс!».

А що конституційники не встигали з роботою до встановленого терміну, то їм на підмогу кидали людей з інших підрозділів. Відділу взаємодії із засобами масової інформації також дістався чималий шмат «всенародної ініціативи». А що там на чотирьох був один слабенький комп’ютер, то виконували ту роботу по черзі.

Два тижні, включаючи вихідні і свята, всі пітніли над таблицями, сортуючи пропозиції та зауваження постатейно та по категоріях суб’єктів обговорення. Вперше наткнувшись на добрий десяток абсолютно ідентичних речень, Грабовський подумав, що то комп’ютерні «глюки», й викликав системного інженера. А коли той не знайшов збоїв у системі, звернувся в департамент конституційних реформ.

— Не переймайтеся, це не помилка, — пояснила заступник директора департаменту. — То коли однакові речення розкидані по тексту, вони малопомітні. А ми ж сортуємо їх по окремих статях. Ось і видно, де шито білими нитками. Далі ще й не таке зустрінете.

І він не переймався. Механічно тасував і розставляв речення-близнюки, нібито написані різними людьми у різних селах, містах та містечках неозорої України. Бо якщо дивуватися синхронності думок співгромадян у різних регіонах, то так і в доцільності конституційної реформи можна засумніватися.

П’ять хвилин сорому і… в дамках, або Найкращий адвокат — суддя

Гаряча лінія вже вкотре зривалася. Якось так виходило, що у кожного міністерського посадовця, котрий назавтра мав відповідати на телефонні дзвінки, виникали якісь нагальні справи за межами столиці й він мусив терміново виїжджати у відрядження. А ще люди хворіли. Так, ніби на міністерство справедливості напала якась пошесть, що мала вигляд вибіркової епідемії. Доводилося терміново шукати заміну. А що всі високопосадовці були зайняті серйозними справами, то біля телефону, в кращому випадку, чергували начальники департаментів а то й їхні заступники.

Ось і сьогодні з самого ранку в міністерстві переполох. Перший заступник державного секретаря, який мав чергувати на гарячій лінії, напередодні відбув у відрядження до Відня, а про заміну вчасно не подумали. Спохватилися тільки тоді, коли у прес-службу та у відділ взаємодії із засобами масової інформації почали телефонувати журналісти, які бажали зробити репортаж з гарячої лінії. Директор департаменту Грищенко кинувся шукати, кого б із компетентних працівників посадити біля телефону. Але всі були зайняті. Раніше одинадцятої, або після обіду — будь ласка. А саме у потрібний час, — ну ніяк. Наступний за