Борис Грінченко - Ще не вмерла Україна

дайте крові

І тіло вбоге сонцем обпаліть!

Хай буде синь, хай буде спів сосновий

І золота мережка верховіть!

Це перший день творіння! Перший розум

І перше слово! Перший квіт і звір!

Радійте, груди, грозам і морозам!

Людино, людям вір!

Юдськість

П. Тичині

Червонобоким яблуком округлим

Скотився день, доспілий і тяжкий,

І ніч повільним помахом руки

Широкі тіні чорним пише вуглем.

Солодкою стрілою пізній цвіт,

Скрадаючися, приморозок ранить.

Дзвенить земля, як кований копит.

Зима прийде — і серця не обманить.

Все буде так, як писано в книжках:

Зірчастий сніг, легкий на вітах іній

І голоси самотні у полях.

Та й по снігах, метелицях поплине,

Як у дзвінких, незміряних морях,

Невірний човен вірної людини.

Труди і дні

Зелені вруна стеляться, як вовна.

Картинками старих дитячих книг

Здається далеч. До землі приліг

І слухаю тремтіння невгамовне.

Як віриться, як сниться невимовно,

Який шумить не знати звідки сміх,

Яке це щастя — в радощах земних

Трудів і днів спивати кубок повний!

Полуменіють сосни. Срібний пил

Бадилля сріблить. Міста профіль строгий

Поволі виплива на небосхил.

І от — в одну збігаються дороги,

В єдиний помах рвуться сотні крил,

В один чертог — усі хатки убогі!

Опівдні

Мохнатий джміль із будяків червоних

Спиває мед. Як соковито й повно

Гуде і стелеться понад землею

Ясного полудня віолончель!

Спочинь! На заступ вірний обіпрись

І слухай, і дивись, і не дивуйся.

Це ж сам ти вколо зеленню розлився,

Огудинням прослався по землі,

Це ти гудеш роями бджіл брунатних,

На ясенових гілках сидячи,

Ти по житах літаєш тонким пилом,

Запліднюючи теплі колоски, —

І твориш ти з людьми і для людей

Нові міста, ти арки ажурові

Над синіми проваллями будуєш!

Заснули води і човни на водах,

Висять рої, як кетяги пахучі,

І навіть сонце, мов достиглий плід,

Здається непорушним...

          Тільки ти

Не дався чарам півдня й супокою,

Бо, як сестра, схилилась над тобою

Невтомна подруга, сувора творчість.

День

1

Дощатий тин, болото рудувате,

Нудні калоші та туман густий...

А я ж тебе хотів сьогодні, брате,

До провесни вести і довести!

Ну, що ж. Ходімо. Не зважай на воду:

Одважні ми, ми й Либідь перейдем...

Таж Моїсей ніколи до народу

Не сходив із зажуреним лицем!

2

Базар і голуби. Картина давня,

Але хороша. Вітер у півсні

Колишеться. Це ж він у далині

Співав колись на радість Ярославні!

І хочеться до сонця говорить,

Що всі щасливі — голуби і люди, —

Що день іде, що провесна шумить,

Що оживає світ, що радість буде!

3

Набігла хмарка, хмарка перебігла —

То сірий креп, то синій оксамит.

Дивуєшся: коли ж це ти устигла

Забарвити у нові барви світ?

Зрадлива, всім відома і незнана,

Ти притаїлася, та чути сміх, —

І весело крило аероплана

Переганяє голубів ясних.

«Піднялися крила...»

Піднялися крила

Сонних вітряків,

І черешню білу

Вітер розбудив,

І війнув на книги,

Розметав листи...

Серце! Ти не з криги?

Не з заліза ти? 

Мова

Треба доглядати наш сад.

Вольтер

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає —

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.