Валерій Бобрович - Щоденник сотника Устима

по 4 турецькі ліри за півлітра. Екіпаж скинувся. Я ніколи не уникав нагоди зійти на берег, ознайомитися з досі незнаною землею, звичаями місцевого населення, тож одразу зголосився піти старшим групи. Зі мною пішли електрик Бабіченко з Одеси та матрос Сашко Лісіцин з Архангельської області. На березі скупилися, повешталися містом, а повертаючись назад, побачили крамничку, в якій турок продавав дуже схожі пляшки по 6 лір, але вже літрові. Вигода була безсумнівна. Останню крапку поставив напис на етикетці - Alcohol 67%. Задля остаточної перевірки я запитав у турка - drink можна? Відповідь була - yes. Задоволені таким маленьким ґешефтом, поспішили на пароплав. Роздали замовлені півлітрівки, а дві літрові пляшки забрали собі. Взагалі на флоті існує таке поняття - «если хочешь жить в уюте, пей всегда в чужой каюте» (це російською), та позаяк моя каюта була найбільша, мусили всі втрьох зібратись у мене.

Нічого немає приємнішого за прелюдію до пиятики. Один ріже помідори, другий побіг на камбуз по котлетки, третій накриває на стіл. І все це овіяно романтикою конспірації (на совітських суднах офіційно було заборонено вживати алкогольні напої. Але пили всі, а карали тих, хто попадався).

Неприємності почалися пізніше. Налили по першій, як заведено на флоті, трохи більше за половину гранчака. Враження було, наче хильнули ацетону. Насилу видихнувши повітря, кажу:

- Хлопці, щось ми п’ємо не те.

Лісіцин (мовою оригіналу):

- Чаво там не то? Па башке-то шибануло? Значит, то.

Я прислухався до «башки» - начебто шибануло, навіть більше того.

Налили по другій - повертається, насилу заштовхав назад помідором. Вирішили перевірити старим дідівським методом. Намочили в трунок цибулину: якщо почорніє - не те. Не почорніла. Налили по третій. Тут мене зовсім дістало, здалося, що ліве око випадає. Вирішив, незважаючи на ображений вереск Лісіцина, перевірити прискіпливіше. Заховав недопиту пляшку під полу бушлата, вийшов на палубу. Там працювали вантажники-турки. Підійшов до старшого, він трохи розмовляв російською. Показую пляшку - дрінк можна? Чую у відповідь - турецький чоловік дрінк і мертвий. Побачивши мою відвислу шелепу, заспокійливо поплескав мене по плечу - а «рашин» нічого.

Повернувшись до каюти, я повідомив цю приголомшливу інформацію. Бабіченко зблід, реакція Лісіцина була неадекватна - а я чаво табе талдичу, зануда ти такая, давай наливай. Е ні, кажу, ти-то «рашин», а в нас, українців, стільки крові з турками перемішано, що завтра зранку зможу тільки пару разів ногами смикнути. Сашко Лісіцин розказав нам з Бабіченком, що він думає про нас та наших родичів до сьомого коліна, забрав другу повну пляшку та попхався, трохи похитуючись, до своєї каюти.

Пробудження було жахливе. Здавалося, що ми з Бабіченком вип’ємо увесь запас прісної води на пароплаві, колір очей нагадував скаженого кролика. Вирішив нарешті з’ясувати, що ж ми вживали. Мерщій до третього штурмана, він трохи володів англійською. Показую пляшку, запитую - Віктор, що це таке? Він підозріло запитує - а де ти взяв? Та, кажу, на палубі підібрав. Мабуть, вантажники випили. Ні, каже, це не п’ють. Тут мені взагалі мало зле не стало. То що ж це, мало не переходячи на крик, запитую. Так отут на етикетці написано - рідина для чищення та протирання раковин, унітазів та іншого сантехнічного обладнання. «А чого ж написано: алкоголь 67%?» - мало не плачу. «Так воно і є, 67% спирту, а все інше гліцерин та різні хімікати».

Промучилися ми з Бабіченком три дні, але твердо усвідомили - то є хибна думка, що всі слов’яни в СРСР є «рашин». Бабіченко в своїх роздумах пішов ще далі. Він взагалі засумнівався, а чи взагалі рашин - слов’яни?

Та повернімося, зрештою, до наших підводних диверсантів. Судновий корпус легко руйнується знизу, поблизу бокового кіля, концентрованим зарядом ТНТ масою 5 кг. Застосування двох зарядів з обох бортів в умовах підводного середовища значно підсилює ефект. Вода, як відомо, не стискується, і частина вибухової хвилі, відбиваючись від дна, посилює дію вибуху. За тодішнього безладдя в судноплавстві, викликаного втратою монополії пароплавств, не вимагалось якихось особливих зусиль, щоб придбати потрібні для прикриття фрахтові документи для каботажного рейсу. Резервним варіантом залишалося рибальство.

На жаль, наступні події війни поставили хрест на наших військово-морських планах. Наш підрозділ було терміново переорієнтовано на гірничо-стрілецький та перекинуто на сухопутний театр військових дій. Через те, що в горах суцільної лінії фронту немає, в тили як однієї, так і другої сторони постійно просочувалися невеличкі диверсійно-розвідувальні підрозділи. Наше головне завдання полягало в їх виявленні та знищенні. По суті це була партизансько-антипартизанська війна в горах.

Бойові дії тут мають свою особливу специфіку. Не останню роль в цьому відіграє зручне, легке обмундирування та взуття. З взуттям нам повезло. Ми отримали черевики, по-місцевому пехсацмелі, натовського зразку, на грубій підошві, що надійно захищали нас від сумної долі віщого Олега. Правильно дібрати взуття - дуже важлива справа. Щоб підвищити довговічність черевиків, їх треба просочити водостійким мастилом, а за відсутності такого - будь-яким несолоним жиром. Для цього черевики трохи підігрівають над плитою та намащують на них тонкий шар жиру. І це треба повторити кілька разів. Головне не перегріти пехсацмелі, щоб не допустити потріскування шкіри. Просочування можна вважати закінченим, коли за сильного стискання черевика зі шкіри починає трохи проступати жир.

Під час добирання взуття чимало нервів нашому каптьорові вимотав усе той-таки Обух. Підходить до мене:

- Пане курінний, комірник-грузин відмовляється поміняти мені черевики.

Ну, думаю, що ж, справа серйозна, взуття треба підігнати «на п’ять». Ідемо разом із ним до каптьора.

- Чому не дозволяєте поміняти взуття?

Той відповідає:

- Батоно командир, він мене вже дістав, уп’яте приходить.

Беру в Обуха його пехсацмелі, захожу до складу та з ними ж виходжу.

- Ось знайшов найкращі, каптьор у ногах валявся, плакав, не хотів давати, казав, такі останні, для себе залишив.

Обух міряє взувачку, щасливо всміхається й, уже йдучи в казарму, каже: «Ну от, це ж зовсім інша річ».

Різниця в підготовці піхотних та гірничо-стрілецьких частин дуже істотна. Свого часу цього не зрозуміли росіяни. Пхали в гору мотострілецькі частини, МВС та внутрішні війська. У результаті регулярні частини зазнали величезних невиправданих втрат від повстанців, учорашніх козопасів. І це за цілковитої переваги у важкому озброєнні, авіації, тиловому та медичному забезпеченні. У зв’язку з цим хочу трохи зупинитися на описі специфіки бойових дій у горах.

Першою неприємністю є акустично посилений гуркіт артилерійсько-мінометного вогню. На рівнині між вибухами ще можна розмовляти, в горах це майже неможливо - гуркіт, багаторазове відлуння. Розлітання